Законотворчі підсумки першого року Парламенту 9.0. та порядок денний на новий сезон

Регулювання онлайн-медіа та платформ спільного доступу до інформації

Одним із основних завдань у сфері регулювання цифрового простору, за які взявся Парламент під час перших сесій, стала імплементація аудіовізуального законодавства Європейського Союзу. Поступово ця робота переросла у кодифікацію медійного законодавства, яка мала б охоплювати регулювання різних типів медіа, включно з онлайн-медіа, платформами спільного доступу до відео (video-sharing platforms) та соціальними мережами.

Продуктом цього процесу став Проєкт Закону про медіа (№ 2693), який було відправлено на повторне перше читання влітку 2020 року та перереєстровано за номером 2693-д. Більше про положення первинного законопроєкту можна дізнатися з нашої аналітики. Детальний аналіз доопрацьованого законопроєкту в частині регулювання онлайн-медіа опубліковано тут.

В оновленому законопроєкті уточнено підхід до визначення «онлайн-медіа», яке, однак, залишається достатньо широким. Водночас, законопроєкт також встановлює можливість розробки більш детальних критеріїв визначення того, які суб’єкти належатимуть до онлайн-медіа, органом співрегулювання. Щодо питання, яке хвилює багатьох – закон справді може поширюватись на блогерів, але лише на тих, які самостійно зареєструються як онлайн-медіа або відповідатимуть ознакам «медіа», визначеним у законі та в акті спільного регулювання.

Закон не буде поширюватись на звичайних дописувачів соціальних мереж і не регулюватиме поширення всієї інформації в інтернеті.

Реєстрація для всіх онлайн-медіа є добровільною, а її вартість – один прожитковий мінімум для працездатної особи (тобто, приблизно 2000 грн) та не є умовою для початку діяльності такого медіа. Попри добровільність реєстрації онлайн-медіа, законопроєкт надає Національній раді повноваження притягати до відповідальності за порушення, вчинені як зареєстрованими, так і незареєстрованими медіа. Водночас, у випадку із незареєстрованими медіа, Національній раді потрібно буде також довести, що відповідний ресурс є справді онлайн-медіа, тобто відповідає ознакам, визначеним у законі та в акті спільного регулювання.

Законопроєкт передбачає застосування до онлайн-медіа приписів за незначні порушення (наприклад, неоприлюднення зареєстрованими медіа вихідних даних) або штрафів (у разі якщо щодо суб’єкта протягом одного року вже було винесено три приписи) на суму від приблизно 5000 до 25000 грн. За значні порушення, до яких відноситься більшість порушень щодо поширення контенту, Нацрада може застосувати штрафи у розмірі приблизно 25000-50000 грн.

Невиконання вимог розділу щодо збройної агресії, а також невиконання вимог щодо забезпечення прозорості структури власності належать до грубих порушень, розміри штрафів за які можуть сягати 75000 грн. Вчинення трьох значних або двох грубих порушень онлайн-медіа слугує підставою для судового розгляду застосування санкції заборона поширення онлайн-медіа на території України, про що поговоримо нижче.

Окрім регулювання онлайн-медіа, законопроєкт містить норми щодо регулювання платформ спільного доступу до інформації (тобто соціальних мереж на кшталт Facebook та Twitter) та їх підгрупи – платформ спільного доступу до відео (таких як Youtube, Vimeo тощо).

Щодо перших передбачається мінімальне регулювання: Нацрада має повноваження вести з ними переговори з метою укладання меморандумів. У таких меморандумах Нацрада прагне зафіксувати обов’язок власників платформ передбачити в умовах користування сервісом платформи спільного доступу до інформації заборону на поширення користувацької інформації, яка порушує вимоги законодавства України, а також можливість звернення до них з вимогами обмежити доступ до користувацької інформації, яка порушує вимоги законодавства України, якщо за її поширення Нацрада застосувала санкції до суб’єкта.

Вимоги щодо платформ спільного доступу до відео запозичені з Розділу ІХА Директиви про аудіовізуальні медіа послуги. Так само як і щодо онлайн-медіа, їх реєстрація є добровільною. Ті платформи, що підпадатимуть під юрисдикцію України відповідно до вимог закону, повинні розмістити умови користування сервісом, передбачити в них заборону на поширення інформації, забороненої до поширення на території України, порядок відповіді та спростування, забезпечити перевірку віку користувачів, а також надати користувачам дієвий механізм направлення звернень щодо інформації або матеріалів, що поширені на платформі спільного доступу до відео.

Порушення цих вимог розцінюватиметься як значне порушення, за яке Нацрада може застосувати штраф у розмірі приблизно від 50000 до 250000 грн. При вчиненні трьох порушень протягом 365 днів реєстрація може бути скасована у судовому порядку.

Наразі проєкт перебуває на порядку денному чергової сесії Верховної Ради. Втім, зважаючи на його контраверсійність для журналістської спільноти, спротив індустрії та позицію спікера парламенту, що був першим номером у списку найбільшої фракції, можемо очікувати на довгий процес його доопрацювання та прийняття.

У контексті регулювання платформ спільного доступу до інформації доцільно згадати і про законодавчу ініціативу голови податкового комітету парламенту Данила Гетманцева. Проєкт Закону № 2634 “Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на додану вартість електронних послуг, що постачаються нерезидентами фізичним особам, місце постачання яких розташовано на митній території України” серед іншого пропонує оподатковувати ПДВ прибуток компаній, які займаються наданням рекламних послуг в мережі, мобільних додатках та інших електронних ресурсах, отриманий на території України. Детальніше про законопроєкт, який поки що не був розглянутий профільним комітетом, – у аналітиці юристки ЦЕДЕМ Єлизавети Алексіюк.

Блокування контенту та сайтів в мережі

На щастя, законотворчість цього скликання парламенту майже не стосувалася проблематики блокування контенту в Інтернеті та не породила таких монстрів, як відомий законопроєкт № 6688. З іншого боку, саме цей парламент у червні 2020 року законодавчо закріпив новий механізм обмеження доступу до сайтів.

Закон України “Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор” передбачає, що якщо особа без ліцензії організовує, надає доступ або ж проводить азартні ігри через вебсайт, то Уповноважений орган (Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей, яка створюється цим законом) може вимагати від такої особи обмежити доступ до сайту на території України. Відповідну вимогу потрібно виконати протягом трьох робочих днів. 

Аналогічний обов’язок щодо обмеження доступу до сайту чи вебсторінки передбачено і для  провайдера послуг хостингу, на технічних засобах якого розміщений вебсайт або його частина, за допомогою якої надається доступ до азартних ігор без відповідної ліцензії. Втім, детальний порядок виконання таких вимог про обмеження встановлюватиметься Комісією. Із застереженнями юристів Цифролаби щодо цього закону можна ознайомитися за посиланням.

Також варто згадати і про законопроєкт №2693-д. Як ми вже зазначали, Проєкт Закону про медіа передбачає таку санкцію як заборона поширення онлайн-медіа на території України. Вона може застосовуватися винятково за рішенням суду, прийнятим відповідно до звернення Нацради та лише у випадку, якщо онлайн-медіа припустилося трьох значних або двох грубих порушень протягом року. Також заборону поширення онлайн-медіа на території України можна застосувати в разі вчинення грубого порушення суб’єктом у сфері онлайн-медіа, особу якого не вдалося встановити, і який не виконав відповідний припис Національної ради.

Законопроєкт також уточнює способи, у які має реалізуватися судове рішення про заборону поширення онлайн-медіа. Наприклад, якщо доменне ім’я веб-сайту онлайн-медіа зареєстроване в домені UA. або УКР та ресурси для його розміщення надаються хостером в Україні – забезпечити обмеження доступу до такого ресурсу суд зобов’язуватиме саме реєстратора та постачальника послуг хостингу, а не провайдерів телекомунікацій, які забезпечують доступ користувачів до Інтернету.

Проєкт Закону про медіа також передбачає можливість Нацради звернутися до суду з вимогою про заборону поширення іноземного аудіовізуального медіа-сервісу на замовлення (наприклад Netflix) на території України, якщо таке поширення створює загрозу інтересам забезпечення інформаційної безпеки України.

Таке обмеження діятиме лише в період збройної агресії і стосуватиметься лише тих суб’єктів, що зареєстровані у державі-агресорі, мають у своїй структурі власності фізичних осіб-громадян або резидентів держави-агресора або юридичних осіб, зареєстрованих там, або медіа-сервіси яких повністю або переважно спрямовані на державу-агресора. Заборона поширення іноземного аудіовізуального медіа-сервісу на замовлення на території України здійснюється, зокрема, шляхом зобов’язання провайдерів (операторів) телекомунікацій обмежити доступ користувачів до відповідних сервісів.

Доступ до Інтернету та електронні комунікації

Іншим полем, у якому Верховна Рада достатньо активно взялася за фундаментальну нормотворчість, стали електронні комунікації. Застарілий Закон “Про телекомунікації” відповідно до вимог статей 115-124 Угоди про асоціацію між Україною та ЄС підлягав значному оновленню, зокрема щодо забезпечення універсальної послуги доступу до мережі.

Комітет з питань цифрової трансформації вирішив піти шляхом подання до парламенту кодифікованого Проєкту Закону про електронні комунікації. Протягом першого року роботи Ради група депутатів профільного комітету на чолі з колишнім головою Інтернет-асоціації України Олександром Федієнком подала три версії проєкту.

Першу з них подали наприкінці серпня і відкликали за декілька днів. Другий законопроєкт (№2264) зняли з розгляду в лютому 2020 року. З цікавих запропонованих ним ідей – додавання до переліку універсальних послуг широкосмугового доступу до Інтернету, за допомогою якого має бути забезпечений доступ до соціальних медіа, відеодзвінків тощо, а також своєрідна субсидія на Інтернет.

Третя версія законопроєкту, що фігурувала за номером 3014,  стала більш успішною за своїх попередників та була ухвалена Верховною Радою у першому читанні 16 червня 2020 року. Серед новел законопроєкту – заміна повідомлення про початок діяльності постачальника електронних комунікаційних послуг на автоматичну авторизацію, посилення незалежності регулятора, а також боротьба зі спамом.

Редакція законопроєкту, підготовлена до першого читання, пропонує додати до переліку універсальних електронних комунікаційних послуг послугу широкосмугового доступу до мережі Інтернет у фіксованому місці за доступною ціною та показниками якості, встановленими регулятором. Вимоги до швидкості підключення такої послуги має встановлювати Міністерство цифрової трансформації. При цьому має враховуватися необхідність підтримки доступу споживачів до широкого поля сервісів: від соцмереж та месенджерів до Інтернет-банкінгу та відеозв’язку.

Чи не вперше держава бере на себе обов’язок з забезпечення доступу до універсальної послуги, якщо така послуга відсутня на певній території, або якщо її неможливо забезпечити на цій території на комерційних умовах.

У такому разі Мінцифри проводить конкурс щодо забезпечення визначеної території такими послугами між постачальниками. Якщо переможця конкурсу не встановлено, Нацкомісія, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій та радіочастотного спектра, має визначити одного чи кількох постачальників, які мають забезпечити доступ до Інтернету.

Постачальник може відмовитися від надання послуг лише у випадку заборгованості держави такому постачальнику за розгортання комунікаційних мереж у минулому. Розгортання таких мереж також підлягає компенсації з державного бюджету України. Порядок надання такої компенсації встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Законопроєкт не регулює відповідальності постачальників електронних комунікаційних послуг за зміст переданої інформації та встановлює їх повний імунітет. Також проєкт не передбачає жодних можливостей для обмеження постачальниками послуг доступу до протиправного контенту або Інтернет-ресурсів, через рішення незалежного регулятора або рішення суду (як це передбачено чинною редакцією Закону України “Про телекомунікації” щодо дитячої порнографії).

Водночас, законопроєкт створює певні ризики для шатдаунів та вимкнення Інтернету на окремих територіях. Наприклад,  проєкт пропонує внести зміни до Закону України “Про тероризм”, за яким Кабміну буде надано повноваження встановлювати порядок тимчасового обмеження надання електронних комунікаційних послуг у районі проведення антитерористичної операції. Цим самим, уряд отримує необмежене право вимикати доступ до мережі під прикриттям АТО – наприклад, під час масових акцій або протестів, які будуть розцінені як терористичні загрози.

Наразі Проєкт Закону про електронні комунікації готується до другого читання Комітетом з питань цифрової трансформації. Варто очікувати його прийняття у найближчі місяці – і Цифролаба моніторитиме його текст на предмет вдосконалення регулювання або загроз цифровим правам.

Стеження та право на приватність комунікацій

Однією із тенденцій, що збереглася у Верховній Раді дев’ятого скликання від попередників, є внесення ініціатив, спрямованих на розширення повноважень правоохоронних органів, зокрема під приводом протидії російській агресії. Попри те, що інтереси національної безпеки безумовно є легітимною ціллю обмеження прав і свобод громадян, такі заходи повинні відповідати вимогам законності та бути обґрунтованими і пропорційними. 

Останні критерії часто ігноруються, що призводить до наділення органів безпеки, розвідки, поліції та прокуратури занадто широкими дискреційними повноваженнями, що можуть використовуватись для політичної боротьби, протидії викривачам корупції та журналістам-розслідувачам. Ідеться, наприклад, про отримання доступу до інформації про електронні комунікації особи.

Відповідно до європейських стандартів, будь-яке втручання у зміст комунікації операторами мережі або постачальниками послуг заборонене, за винятком, якщо це здійснюється з технічних умов запису або передавання послання, з інших законних причин, чи на виконання контракту, укладеного з абонентом. 

При цьому дані про особу, які були зібрані в такому порядку, можуть передаватись тільки державним органам і лише якщо це відповідає положенням п. 2 ст. 8 Європейської конвенції, зокрема, передача даних передбачена законом, необхідна в демократичному суспільстві, наприклад для захисту державної або громадської безпеки, боротьби зі злочинністю, захисту особи. Це, зокрема, означає, що держава не повинна надавати правоохоронним органам неконтрольовані можливості безпосереднього доступу до приватних комунікацій.

На розгляді парламенту на сьогодні залишається низка законопроєктів, що пропонують норми, які суперечать визначеним вище стандартам.

2 вересня 2019 року у Верховній Раді України був зареєстрований проєкт Закону № 1229 «Про оперативно-розшукову діяльність». Пропонована редакція закону містить положення та гарантії, що стосуються обмеження прав людини у зв’язку з проведенням оперативно-розшукової діяльності.

Серед недоліків – законопроєкт занадто широко визначає підстави для застосування оперативно-розшукових заходів (наприклад, «потреба в отриманні розвідувальної інформації в інтересах безпеки суспільства і держави»), а також передбачає можливість застосування таких заходів в окремих невідкладних випадках не лише без санкції суду, а навіть без погодження з прокурором. Йдеться, у тому числі, про зняття інформації з електронних інформаційних систем та каналів зв’язку. Законопроєкт отримав негативний висновок ГНЕУ і досі не був розглянутий профільним комітетом з питань правоохоронної діяльності.

На повторне друге читання 21 липня 2020 року Рада відправила Проєкт Закону № 2412-д «Про розвідку». 17 вересня, уже під час четвертої сесії парламенту, народні депутати проголосували за прийняття закону “Про розвідку” в цілому. 

Зазначений законопроєкт серед переліку розвідувальних заходів передбачає зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж операторів, які надають послуги мобільного та/або фіксованого зв’язку, що має забезпечуватися системою технічних засобів, яка використовується усіма розвідувальними органами на умовах автономного доступу до інформації. 

Ключовим у пропонованому положенні є саме «автономність» доступу до комунікаційних мереж, що суттєво ускладнюватиме контроль за законністю при застосуванні такого заходу.

Ця стурбованість посилюється нормами, які дозволяють проведення розвідувального заходу за рішенням керівника розвідувального органу протягом 72 год до отримання рішення суду, а також тим, що, власне, дозвіл чи відмова суду в проведенні таких заходів взагалі не підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру судових рішень, навіть після завершення відповідних заходів.

Особа, чиї права були обмежені, у зв’язку з проведенням щодо неї розвідувальних даних, зможе отримати інформацію про такі обмеження, але тільки якщо, на думку розвідувального органу, надання цієї інформації не створюватиме загроз національній безпеці України. При цьому, матеріали, які використовувались як підстави для застосування обмежувальних заходів можуть бути віднесені до державної таємниці, а тому доступ до них також буде закритим. 

Інший законопроєкт, який пропонує суттєво розширити можливості спецслужб для стеження за громадянами – Проєкт Закону № 3196 «Про внесення змін до Закону України “Про Службу безпеки України” щодо удосконалення організаційно-правових засад діяльності Служби безпеки України», внесений Президентом як невідкладний.

Детальний розбір усіх загроз правам людини цього законопроєкту (та оцінку альтернативного і вже знятого з розгляду проєкту № 3196-1) здійснено у експертному аналізі від Центру громадянських свобод.

Ми ж виокремимо кілька положень законопроєкту, які зазіхають на інформаційну приватність та таємницю електронної кореспонденції.

Так, законопроєкт наділяє СБУ повноваженнями в рамках контррозвідувальної діяльності отримувати від операторів та провайдерів телекомунікацій «технологічну та іншу інформацію про функціонування мереж, у тому числі з обмеженим доступом», на умовах, визначених володільцем цієї інформації та СБУ, без будь-якого судового рішення.

Не виключено, що отримання такої інформації може сприяти несанкціонованому втручанню у телекомунікаційні мережі та відстеженню активності користувачів.

За ухвалою слідчого судді, співробітники СБУ також можуть здійснювати відбір та фіксацію змісту інформації, яка передається особою, а також інше зняття інформації в електронних інформаційних системах без відома її власника, володільця або утримувача. При цьому, судові рішення про застосування таких контррозвідувальних заходів є інформацією з обмеженим доступом, навіть після їх завершення.

Законопроєктом  забороняється надавати особі інформацію про передачу її персональних даних за запитами органів, що здійснюють оперативно-розшукову або контррозвідувальну діяльність та боротьбу з тероризмом.

20 травня 2020 року законопроєкт № 3196 було передано на доопрацювання в профільний парламентський комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки, тож не виключено, що нова редакція тексту для повторного першого читання з’явиться вже у вересні. 

3 вересня 2020 року Верховна Рада ухвалила у першому читанні Проєкт Закону № 3087-д «Про Бюро економічної безпеки України», який також посилює обов’язки операторів телекомунікацій сприяти проведенню оперативно-розшукових заходів, негласних слідчих (розшукових) дій шляхом встановлення за власні кошти відповідних технічних засобів.

Крім цього, законопроєкт передбачає, що доступ Бюро до відомостей державних електронних інформаційних ресурсів має надаватися в порядку, що визначатиметься відповідними міжвідомчими угодами (договорами), спільними наказами (розпорядженнями) та протоколами до них або в порядку електронної інформаційної взаємодії, якщо інше не передбачено законом.

Такий підхід може порушувати вимоги щодо «якості закону», яким встановлюються обмеження прав людини, зокрема, надається доступ до конфіденційних персональних даних особи. Так, визначення обсягу інформації, доступ до якої має надаватися, порядку та строків її зберігання віддається на розсуд самого Бюро, що отримує в такому випадку занадто широку дискрецію.

З іншого боку, у разі доступу до даних в порядку електронної інформаційної взаємодії законопроєкт встановлює важливий запобіжник у вигляді обов’язкової ідентифікації особи, яка отримує доступ до відповідної бази, та фіксування деталей такого доступу – дати, часу, тривалості, інформації, яка переглядалась, факти її передачі чи копіювання.

Ініціативи в сфері захисту персональних даних

План заходів щодо виконання Угоди про асоціацію з ЄС, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1106 від 25.10.2017, встановлює необхідність вдосконалення національного законодавства про захист персональних даних для приведення його у відповідність із Загальним регламентом про захист даних Європейського Союзу (GDPR), що набув чинності 25 травня 2018 року.

Робота над комплексним оновленням Закону України «Про захист персональних даних» триває вже кілька років, зокрема за участі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, який на сьогодні здійснює нагляд за дотриманням законодавства у цій сфері.

У новому скликанні парламенту спільно Комітетом Верховної Ради України з питань цифрової трансформації та Комітетом Верховної Ради України з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин була створена окрема робоча група з реформування законодавства України щодо обробки та захисту персональних даних. Наразі робота над новою редакцією закону не завершена, але є ймовірність, що проєкт документу буде оприлюднений для обговорення вже цієї осені.

Поряд з розробкою нової редакції Закону «Про захист персональних даних», до парламенту час від часу вносились пропозиції точкових змін щодо режиму обробки даних.

Так, у жовтні 2019 року народні депутати від партії «Слуга народу» зареєстрували Проєкт Закону №2333 «Про внесення змін до деяких законів України щодо обробки та оприлюднення персональних даних», у якому пропонувалось передбачити оприлюднення інформації про осіб, які отримують соціальні виплати, що здійснюються за рахунок публічних фінансів (за виключенням пенсії за віком), у форматі відкритих даних, а також презумпцію згоди на обробку таких даних при зверненні особи за отриманням відповідних виплат.

Метою ініціативи було сприяти моніторингу та верифікації соціальних виплат для усунення зловживань та нецільового використання коштів. Зважаючи на суперечність положень законопроєкту вимогам щодо обробки персональних даних, зокрема, принципам, визначеним у Загальному регламенті про захист даних ЄС, профільний комітет ВРУ з питань прав людини у своєму висновку від 1 липня 2020 року рекомендує парламенту відхилити проєкт закону.

Інший законопроєкт – Проєкт Закону № 2671 «Про внесення змін до Закону України “Про захист персональних даних” щодо форм та умов надання згоди на обробку персональних даних», ініційований Кабінетом Міністрів України наприкінці грудня 2019 року, пропонував передбачити отримання згоди на обробку персональних даних у електронній формі та розширити підстави для обробки персональних даних органами влади. Законопроєкт був відкликаний та знятий з розгляду.

Альтернативний законопроєкт №2671-1 від народних депутатів ОПЗЖ, профільний комітет ВРУ з прав людини також рекомендував відхилити через суперечність міжнародним стандартам та Конституції України.

Питання захисту персональних даних набули особливої актуальності в умовах введення протиепідемічних заходів, пов’язаних із поширенням Covid-19. 13 квітня 2020 року Верховна Рада ухвалила Закон України «Про внесення змін до Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” щодо запобігання поширенню  коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Серед новел – дозвіл на період карантину, з метою протидії поширенню коронавірусної хвороби, обробляти дані про стан здоров’я, місце госпіталізації або самоізоляції, прізвище, ім’я, по батькові, дату народження, місце проживання, роботи (навчання) особи без її згоди.

Лабораторія цифрової безпеки тут детально проаналізувала, чому ухвалений закон суперечить вимогам у сфері захисту персональних даних. Водночас, зважаючи на рішення Уряду про продовження протиепідемічних заходів, запропонований режим обробки персональних даних триватиме щонайменше до листопада 2020 року.

Варто також зауважити, що з вересня 2020 року при Комітеті ВРУ з питань гуманітарної та інформаційної політики буде створена робоча група щодо напрацювання змін до закону «Про доступ до публічної інформації”. За основу підготовки пропозицій експерти робочої групи візьмуть Проєкт Закону № 2381 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері доступу до інформації щодо вдосконалення їх окремих положень», що був зареєстрований у парламенті в листопаді 2019 року та, серед іншого, містить точкові правки в закон «Про захист персональних даних» щодо узгодження співвідношення між правом на доступ до інформації та конфіденційністю інформації.

Контентні обмеження

Вистачало протягом першого року роботи парламенту і спроб впровадити адміністративну та кримінальну відповідальність за поширення окремих видів інформації.

Низка законопроєктів стосувалася оновлення законодавства у сфері протидії мови ворожнечі. Так, ще з минулого скликання у спадок новому парламенту дістався Проєкт Закону № 0931 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо гармонізації законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації із правом Європейського Союзу)”, який готовий до прийняття у другому читанні.

Ним відповідальність за пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за певними ознаками у статті 161 КК України декриміналізується та замінюється на відповідальність за порушення законодавства про запобігання та протидію дискримінації за КУпАП (до 8500 грн для громадян, до 11900 грн для СПД та посадових осіб).

Інші зміни до статті 161 КК України пропонує Проєкт Закону № 3111 “Про приведення у відповідність до Конституції України положень статті 161 Кримінального кодексу України щодо забезпечення рівноправності громадян”. На противагу до попереднього проєкту, він не декриміналізує, а розширює перелік ознак для притягнення до відповідальності за пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян.

Диспозиція статті передбачатиме настання відповідальності за умисні дії або бездіяльність, спрямовані на розпалювання національної, расової, етнічної, регіональної, мовної, культурної чи релігійної нетерпимості, ворожнечі чи ненависті. В той же час, законопроєкт доповнює диспозицію статті 161 КК України такими діями як “умисні дії або бездіяльність, спрямовані на приниження честі та гідності громадян, або образа їх почуттів”, що фактично означає повернення до кримінальної відповідальності за дифамацію.

Окрім того, мови ворожнечі частково стосувався і Проєкт Закону № 3085 “Про внесення змін до деяких законів України щодо підсилення відповідальності за публічну образу військовослужбовців, волонтерів, учасників Революції гідності”. Він доповнює КК України статтею 151-1, що передбачає відповідальність за “публічну образу військовослужбовців, волонтерів, Героїв Небесної Сотні, інших учасників Революції гідності (листопад 2013 року – лютий 2014 року), а також учасників інших подій, пов’язаних із захистом незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України, а також пряме чи непряме розпалювання ворожнечі та ненависті до зазначених осіб, до їх діяльності, пов’язаної із захистом незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України, обмеження прав вказаних осіб через таку діяльність”, потенційна санкція за вчинення порушення – виправні роботи строком до 1 року, а за наявності обтяжуючих обставин – обмеження волі на строк до 5 років з позбавленням права обіймати певні посади. Використання Інтернету є обтяжуючою обставиною.

Останні два законопроєкти, незважаючи на повагу, яку варто проявляти до героїв, що борються за незалежність України, а також розширення підстав, за якими забороняється розпалювати ворожнечу, створюють загрозу притягнення до відповідальності за дифамацію та образу почуттів людей. Це не відповідатиме стандартам Ради Європи та інших міжнародних організацій, таких як ООН та ОБСЄ, у сфері захисту свободи вираження поглядів – а отже, потребує доопрацювання перед прийняттям в цілому.

Законопроєкти № 0931, 3085 та 3111 перебувають на порядку денному нинішньої сесії та можуть бути прийнятими Верховною Радою України восени.

Популярною тематикою для народних обранців стала і тема захисту (і порушення) прав представників ЛГБТКІ+ спільнот. Проєкт Закону № 3917 “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за пропаганду гомосексуалізму та трансгендеризму” пропонує впровадити штрафи у розмірі до 17000 грн для фізичних осіб та до 54000 грн для юридичних осіб за “пропаганду гомосексуалізму або трансгендеризму, що може негативно вплинути на фізичне чи психічне здоров’я, моральний чи духовний стан та розвиток людини”. 

У разі, якщо така пропаганда буде виражатися у “публічній демонстрації способу життя осіб, які мають одностатеві сексуальні стосунки чи ідентифікують себе зі статтю, протилежною біологічній, їх орієнтації та поведінки”, штраф може досягнути 85000 грн. Не варто й говорити про те, що ця норма є дискримінаційною та прямо порушує заборону на дискримінацію представників ЛГБТКІ+ спільнот, закріплену у міжнародному праві та практиці Європейського суду з прав людини. Наразі законопроєкт перебуває на розгляді в Комітеті з питань правоохоронної діяльності – і сподіваємося, що його буде відхилено.

Ще два законопроєкти у цій сфері були зняті з розгляду. Проєкт Закону № 3316 “Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо протидії злочинам на грунті ненависті за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності)” пропонував ввести до КК України статтю 161-1, яка вводила відповідальність за “публічні заклики до ворожнечі та нетерпимості, насильницьких дій, переслідування чи приниження гідності осіб чи груп осіб або до пошкодження чи знищення їх майна за ознакою сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності”, що за обтяжуючих обставин могло б каратися 8 роками позбавлення волі. Альтернативний до нього проєкт № 3316-1 від народного депутата Олега Волошина навпаки, концентрувався на “захисті інституту сім’ї та сімейних цінностей”.

Стаття 161-1, запропонована ним, вводила відповідальність аж до 10 років позбавлення волі за наявності обтяжуючих обставин при висловленні “публічних закликів та/або пропаганді відмови від народження дітей, руйнування інституту сім’ї, позашлюбних і протиприродних статевих відносин та розпусти”.

Одна з законодавчих ініціатив, подана народним депутатом Максимом Бужанським, спрямована на внесення змін до декомунізаційного законодавства. Проєкт Закону № 2797 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання героїзації військових злочинців та легалізації нацизму” вже доопрацьовувався автором.

В актуальній редакції нардеп пропонує деталізувати заборону на публічне використання символіки нацистського режиму, безпосередньо перераховуючи в законі організації, чия символіка має бути забороненою (військові та\або напіввійськові формування СС (включаючи підрозділи Ваффен-СС), СА, СД, Гестапо та їх підрозділи). Наразі цей проєкт також перебуває на розгляді Комітету з питань правової політики.

Насамкінець варто згадати і про заходи, запропоновані народними депутатами для імплементації Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (Ланцаротської Конвенції). Законопроєкт № 3055, вже включений до порядку денного сесії, деталізує низку положень, пов’язаних з криміналізацією дитячої порнографії. Серед актів, які пропонується криміналізувати, – пропозиція зустрічі (в тому числі з використанням інформаційно-комунікаційних систем) повнолітньою особою неповнолітній з метою вчинення дій сексуального характеру чи втягнення у дитячу порнографію, проведення або відвідування видовищного заходу сексуального характеру (у тому числі з використанням інформаційно-комунікаційних технологій). 

Санкції за такі типи правопорушень можуть досягати аж 15 років позбавлення волі, залежно від обтяжуючих обставин. Цей законопроєкт, у разі його прийняття в цілому, сприятиме виконанню зобов’язань України перед Радою Європи та стане основою для подальшої розробки політики у цій сфері, яка є пріоритетною для Міністерства цифрової трансформації.

Інші законодавчі ініціативи

Наш аналіз був би неповним без згадки про ще декілька законодавчих ініціатив, які є в порядку денному четвертої сесії Верховної Ради ІХ скликання та прийняття яких може вплинути як на стан дотримання цифрових прав, так і на розвиток цифрової сфери в цілому.

Проєкт Закону № 2740 “Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та Кримінального кодексу України (щодо вдосконалення порядку застосування окремих заходів забезпечення кримінального провадження)” містить прогресивні положення щодо вилучення інформації в рамках кримінального провадження. Так, в рамках тимчасового доступу до речей та документів доступ до електронних пристроїв надаватиметься лише для вилучення інформації, в той час як вилучення самих пристроїв дозволятиметься тільки у випадках, коли буде доведено, що без вилучення існує ризик знищення інформації.

31 жовтня 2019 року в першому читанні було прийнято Проєкт Закону № 2110 “Про публічні електронні реєстри”. У тексті, що підготовлений Комітетом з питань цифрової трансформації до другого читання, міститься низка небезпечних та потенційно неконституційних положень, на що звернуло увагу Головне юридичне управління Верховної Ради. Зокрема, функціонування реєстрів “у безперервній електронній (технічній та інформаційній) взаємодії у режимі реального часу, якщо інше не встановлено законами, згідно з якими їх створено” створює ризики потрапляння персональних даних з одного реєстру в необмежене користування адміністраторів іншого. На недостатню увагу, приділену питанням захищеності інформації в реєстрі реєстрів, звертали увагу і аналітики Лабораторії законодавчих ініціатив.

Також у першому читанні Верховна Рада прийняла Проєкт Закону № 2655 “Про хмарні послуги”. Він є рамковим актом, покликаним врегулювати правові відносини, пов’язані із обробкою та захистом даних при використанні технології хмарних обчислень та наданні хмарних послуг, насамперед – у сфері державного врядування. Тексту до другого читання поки що немає, попри те, що члени Комітету вже висловили до нього низку зауважень та погодилися підтримати їх при прийнятті законопроєкту в цілому.

Висновки

Верховна Рада України ІХ скликання у перший рік своєї роботи активно взялася за розробку та прийняття великих та кодифікаційних законопроєктів, які мали б або врегульовувати цілі галузі (медіа, електронні комунікації, публічні електронні реєстри) або ж оновлювати цілі інституції (СБУ, розвідка, Бюро економічної безпеки). Водночас, якість цих законопроєктів та/або їх політична підтримка були недостатніми для прийняття. Для сфери цифрових прав, потенційно, це на краще – загроз для свободи вираження поглядів та приватності онлайн там вистачає. 

З одного боку, за рік законодавець спромігся лишень прийняти новий механізм блокування сайтів, який є достатньо нечітким та може призвести до зловживань, та сумнівно спробував врегулювати роботу додатку “Дій вдома” в рамках боротьби з епідемією. З іншого – не в останню чергу завдяки пандемії та зміні темпів роботи парламенту вдалося утриматися від прийняття норм, які б суттєво обмежували свободу слова, спотворювали визначення мови ворожнечі або ж дозволяли надмірне втручання спецслужб у приватне життя громадян.

Чого чекати від нового політичного сезону? До прийняття у другому читанні готовими будуть Проєкт Закону про електронні комунікації та Проєкт Закону про публічні електронні реєстри. Можна очікувати, що після виборів продовжиться епопея з прийняттям Проєкту Закону про медіа. А перші дні вересня та нової сесії вже показали, що наступними мають підготуватися провайдери. І якщо законопроєкт “Про електронні комунікації” № 3014, включений до порядку денного уже на найближчий пленарний тиждень, має на меті лібералізувати їх регулювання, то пакет законопроєктів щодо протидії кіберзлочинності, зареєстрований на початку вересня, несе серйозні небезпеки для свободи діяльності провайдерів та користувачів.