Непередбачуваний період 2020-21 року був досить насиченим у законодавчій роботі. Активну увагу парламентарів до регулювання правовідносин в інтернеті Цифролаба уже відзначала у своєму минулорічному огляді. Новий сезон не став винятком, адже на порядку денному – істотні зміни, що торкнуться регулювання онлайн-медіа та обмеження поширення контенту в мережі, захист персональних даних та авторського права, а також реформа СБУ та регулятора у сферах електронних комунікацій.
У зв’язку з початком чергової сесії Верховної Ради України, Лабораторія цифрової безпеки підготувала огляд законодавчих ініціатив парламенту стосовно цифрових прав громадян, запропонованих під час другого року роботи парламенту.
- Регулювання онлайн-медіа та платформ спільного доступу до інформації
- Блокування сайтів та/або контенту в мережі
- Доступ до Інтернету та електронні комунікації
- Захист персональних даних
- Приватність, стеження та кібербезпека
- Вимоги до контенту та питання відповідальності
- Авторське право та Інтернет
- Висновки
Регулювання онлайн-медіа та платформ спільного доступу до інформації
Другий рік роботи парламенту ознаменувався спробами законодавців врегулювати діяльність великих технологічних компаній. Задля максимального зрівняння іноземних та українських компаній на українському ринку, парламент працював над оподаткуванням надання електронних послуг від компаній-нерезидентів. Як наслідок, було ухвалено Закон № 1525-ІХ “Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо скасування оподаткування доходів, отриманих нерезидентами у вигляді виплати за виробництво та/або розповсюдження реклами, та удосконалення порядку оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання нерезидентами електронних послуг фізичним особам” (або так званий податок на Гугл), котрий викликав чимало суперечливих дискусій.
Згідно з законом, іноземні компанії (Spotify, Netflix, Steam), що надають електронні послуги в Україні, але не зареєстровані тут, повинні сплачувати податок на додану вартість. Цифролаба вже зазначала, що накладення податку на технологічних гігантів може призвести до подорожчання сервісів для користувачів. Оскільки закон набрав чинності 2 липня 2021 року, вже скоро ми зможемо побачити, як він “запрацює” на практиці.
Незважаючи на спроби парламенту наблизити українське законодавство до європейського, у сфері регулювання онлайн-медіа та платформ спільного доступу до інформації не спостерігається жодних зрушень. Так, Проєкт Закону про медіа № 2693-д досі не просунувся у розгляді. Серед ключових положень проєкту варто виокремити визначення онлайн-медіа, а також платформ спільного доступу до відео та інформації, добровільну реєстрацію онлайн-медіа та застосування до онлайн-медіа приписів і штрафів за порушення. Детальніше про законопроєкт – за посиланням.
Водночас, спроба надати визначення того, чим є онлайн-медіа, знайшлася у неочікуваному правовому акті. Так, Проєкт Закону № 5599 “Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)”, пропонує визначити його як “засіб поширення періодично оновлюваної інформації для невизначеного заздалегідь кола суб’єктів у електронному вигляді за допомогою мережі Інтернет під сталою назвою як індивідуалізуючою ознакою”. Хоча проєкт, принаймні в редакції до першого читання, не має значного впливу на регулювання медіа, у разі його прийняття доведеться узгоджувати термінологію між вищезазначеними законопроєктами.
У контексті регулювання іноземних платформ доступу до інформації слід також згадати нещодавно зареєстрований Проєкт Закону № 5772 про внесення змін до Закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної” щодо стимулювання поширення та показу фільмів українською в інтернеті. За законом, VOD-сервіси повинні дублювати українською мовою 75% контенту своїх фільмів, оприлюднених після 16 липня 2021 року. Детальніше про законопроєкт – за посиланням.
Блокування сайтів та/або контенту в мережі
Цьогоріч, на відміну від першого року роботи парламенту, законотворчих ініціатив щодо санкцій та блокувань контенту у мережі Інтернет було вдосталь. До прикладу, Проєкт Закону № 3196-д “Про внесення змін до Закону України “Про Службу безпеки України” щодо удосконалення організаційно-правових засад діяльності Служби безпеки України”, попри чималу кількість суперечливих норм, на даному етапі очікує голосування у другому читанні. Нагадаємо, що Цифролаба вже наголошувала на неправомірності підстав для блокування веб-сайтів у своїй заяві від 16 червня 2021 року.
За законом, у разі його прийняття, СБУ надаватимуться повноваження обмежувати діяльність інформаційних ресурсів (вебсайтів). Таке обмеження здійснюється на підставі рішення суду для наступних цілей: недопущення терористичного акту, ведення розвідувально-підривної діяльності на шкоду Україні, або протидії проведенню проти України спеціальних інформаційних операцій.
Аналогічний припис спостерігаємо і в змінах до Закону України “Про контррозвідувальну діяльність”, що деталізують повноваження органів СБУ, які здійснюють контррозвідувальну діяльність. Водночас, нова стаття цього закону зазначає, що судовий порядок обмеження доступу до веб-сайтів вимагається виключно для цілей недопущення терористичного акту або вчинення розвідувально-підривної діяльності на шкоду Україні, не включаючи мету “протидії проведенню проти України спеціальних інформаційних операцій”.
З огляду на неузгодженість норм законів про СБУ та про контррозвідку, залишається незрозумілим, як саме блокуватимуться сайти в межах протидії спеціальним інформаційним операціям. А порядок застосування обмеження та навіть порядок отримання судового рішення, коли воно потрібне, законопроєкт (як і чинні закони) взагалі не врегульовує. Зважаючи на це, існують серйозні ризики для непрозорого та незаконного блокування сайтів.
У контексті блокувань варто згадати вже ухвалений Закон України “Про електронні комунікації”. Оскільки закон відтворює попередню норму поки чинного Закону України “Про телекомунікації”, можливості для блокування залишаються незмінними – за рішенням суду обмежується доступ до ресурсів, які здійснюють розповсюдження дитячої порнографії; можуть встановлюватись обмеження в умовах надзвичайної ситуації, надзвичайного або воєнного стану, у районі проведення антитерористичної операції. Дискреція стосовно обмежень у надзвичайний умовах є досить ризикованою та може призвести до повного припинення доступу до контенту у відповідних районах.
Низка зареєстрованих законопроектів стосується змін до режиму накладення санкцій. Хоча безпосередньо це законодавство не згадує блокування сайтів, втім, його широко використовують задля впровадження цього заходу. Незважаючи на загрозу свободі слова, яку створює цей інструмент, до парламенту продовжують надходити сумнівні законопроєкти, які, ймовірно, лише поглиблять вже існуючу проблему.
1 вересня 2020 року зареєстрували Проєкт Закону № 4002 про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення відповідальності за порушення вимог санкційного режиму, діючого на захист національної безпеки і територіальної цілісності України, який встановлює відповідальність за порушення вимог законодавства щодо застосування санкцій. Покарання коливається від звичайного штрафу аж до ліквідації юридичної особи або позбавлення волі на строк від 3 до 5 років. Це означатиме, що кожен провайдер, який відмовиться блокувати сайти, може бути притягнений до відповідальності – навіть за відсутності належної законодавчої бази для таких блокувань.
Серед інших законопроєктів, спрямованих на зміну законодавства про санкції, поданих протягом другого року роботи парламенту слід згадати Проєкт Закону № 4454 про національні та міжнародні санкції, Проєкт Закону № 5191 про засади санкційної політики України, Проєкт Закону № 5191-1 про обмежувальні заходи (санкції) держави з метою захисту національних інтересів України та Проєкт Закону № 5191-2 про внесення змін до Закону України “Про санкції” щодо застосування санкцій. Хоча більшість з вищезазначених проєктів містять недостатнє правове регулювання підстав та порядку обмеження доступу до Інтернет-ресурсів, проєкт № 5191-1 за своїми положеннями є найбільш прийнятним з огляду на найменшу кількість ризиків для цифрових прав.
Детальніше про проблематику санкційних законопроєктів можна прочитати тут. Така необмежена влада у регулюванні доступу до веб-сайтів йде у розріз з правами людини, обмежуючи право на свободу вираження поглядів. Цифролаба продовжуватиме моніторити аналогічні законодавчі ініціативи, щоб не допустити прийняття сумнівних законопроєктів.
Доступ до інтернету та електронні комунікації
У грудні минулого року Парламент прийняв Проєкт Закону “Про електронні комунікації”, що комплексно реформує сферу. Новий закон набуде чинності 1 січня 2022 року та сприятиме покращенню регулювання цифрових прав, зокрема, закріпивши право на доступ до інтернету як до універсальної послуги та передбачивши субсидії на доступ до інтернету, зберігаючи можливість отримувати комунікаційні послуги анонімно; в ньому також оновлено норми стосовно захисту від спаму.
Водночас, частина впроваджених норм містить ризики для цифрових прав. Так, правоохоронні та розвідувальні органи матимуть можливість зняття інформації з електронних комунікаційних мереж на умовах автономного доступу. При цьому, провайдери матимуть забезпечити такий доступ до мереж. Це створює загрозу для неможливості ефективного контролю над законністю застосування подібних засобів, про що, зокрема, наголошував ЄСПЛ у справі Roman Zakharov v Russia.
Представники комітету цифрової трансформації розглядають також можливість впровадження норм, які не потрапили до фінальної редакції Закону України “Про електронні комунікації”, наприклад, щодо обов’язкової ідентифікації користувачів електронних комунікаційних послуг.
При розробці подібних норм варто пам’ятати про важливість анонімних комунікацій, особливо для журналістів, викривачів, правозахисників та політичної опозиції. Досягнення заявленої проєктом мети протидії шахрайству може і має здійснюватися у найбільш збалансований спосіб для дотримання інших прав людини.
Повноцінна реформа регулювання сфери електронних комунікацій не буде можливою без реформування НКРЗІ, яка на сьогодні не відповідає вимогам незалежності та ефективності. Проєкт Закону № 4066 “Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв’язку” розглядали наприкінці останньої сесії профільним комітетом та підготували до повторного першого читання вже найближчої сесії.
На жаль, даний проєкт закону не покращує умови незалежності регулятора, наділяючи значними повноваженнями щодо призначення та звільнення членів регулятора Експертну ради з питань цифровізації при Президентові України. Законопроєкт, зокрема, встановлює, що незадовільний висновок Експертної ради або профільного Комітету Верховної Ради України є підставою для звільнення членів регулятора, однак не містить чітких критеріїв для винесення незадовільного висновку, що ставить функціонування регулятора у залежність від політичних рішень. Більш чітке слідування нормам Директиви ЄС 1972/2018 (Європейському кодексу електронних комунікацій) необхідне для забезпечення створення незалежного та ефективного регулятора.
Склад та функції Експертної ради будуть визначатись указом Президента. Такі повноваження Президента України не передбачені Конституцією, тож авторам законопроекту їх також потрібно переглянути.
Захист персональних даних
Одним із ключових моментів роботи другого року роботи парламенту у сфері цифрових прав стала розробка нової редакції довгоочікуваного Проєкту Закону № 5628 про захист персональних даних, зареєстрованого 7 червня 2021 року. Через застарілість чинного Закону України “Про захист персональних даних” та відсутність регулювання нових явищ у сфері персональних даних, потреба в оновленні українського законодавства назрівала протягом останніх 5-6 років. Відповідно до пояснювальної записки, закон було оновлено для максимального наближення до європейських стандартів, передбачених Конвенцією Ради Європи про захист фізичних осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних (Конвенція 108+) та Регламентом Європейського союзу 2016/679 (GDPR).
Законопроєкт передбачає низку нововведень у сфері обробки персональних даних. По-перше, деталізовано засади обробки персональних даних, яким мають відповідати будь-які дії з персональними даними (збирання, фіксація, упорядкування, структурування, зберігання, адаптація, зміна, відновлення, ознайомлення, псевдонімізація, профілювання, знеособлення, використання, розкриття шляхом передачі або поширення, або надання доступу у інший спосіб, групування або комбінування, обмеження, видалення або знищення).
По-друге, проєкт значно розширив та деталізував права суб’єкта персональних даних, закріпивши право на забуття (повне знищення персональних даних), право на заперечення проти обробки персональних даних, право на мобільність (надання копії будь-яких персональних даних) тощо.
По-третє, законопроєкт врегульовує питання профайлингу (профілювання), що є новелою законодавства. Будучи формою автоматизованої обробки персональних даних, профайлинг виділяє окремі групи користувачів за індивідуальними характеристиками. Згідно з проєктом, профілювання може здійснюватися з метою прямого маркетингу, передвиборчої агітації та політичної реклами. Крім того, забороняється обробка персональних даних осіб, які не досягли 14 років, а повнолітнім особам надається право відмовитися від обробки їх персональних даних з метою профілювання.
Серед проблемних моментів слід зазначити відсутність норм про контролюючий орган, статус та повноваження якого будуть врегульовані окремим законом. Тож наразі важко оцінити ефективність впровадження прогресивних норм проєкту. Хоча зареєстрований законопроєкт покриває набагато більше важливих аспектів захисту персональних даних, аніж чинний закон, він все ще потребує доопрацювання для уникнення потенційних колізій та зловживань у майбутньому.
Також законопроєкт суворо обмежує обробку генетичних даних як чутливих персональних даних. У цьому випадку доречно згадати Проєкт Закону № 4265 про державну реєстрацію геномної інформації людини, зареєстрований 26 жовтня 2020 року. За законопроєктом, до спеціально створеної Бази даних геномної інформації людини будуть вноситися попередньо зареєстровані знеособлені генетичні ознаки людини та відомості про них. Обробка геномних даних здійснюватиметься для виключних цілей: профілактики кримінальних правопорушень, встановлення осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, розшуку осіб, зниклих безвісти, ідентифікації невпізнаних тіл (останків) та ідентифікації особи людини, яка за станом свого здоров’я чи за віком не може повідомити відомості про себе.
Як ми вже зазначали в аналізі, обробка геномної інформації як чутливих даних дозволяється виключно за згодою особи або з чітко визначеною метою. Порівнюючи цей проєкт із законопроєктом № 5628, останній виокремлює чіткий перелік цілей, серед яких “попередження, розслідування, виявлення правопорушень або виконання кримінальних покарань або покарань за адміністративні правопорушення”.
Таке формулювання було запозичено з міжнародного акту, а саме Директиви ЄС № 2016/680, за якою обробка персональних даних здійснюється для “попередження, розслідування, виявлення чи переслідування кримінальних правопорушень або виконання кримінальних покарань, включаючи захист та запобігання загрозам громадській безпеці”. Проте такий перелік не збігається з цілями, визначеними у проєкті № 4265.
Оскільки останній законопроєкт передбачає набагато ширший спектр умов, за яких обробка персональних даних є дозволеною, спостерігаємо неузгодженість норм законопроєктів вже на стадії їх прийняття. Незважаючи на те, що законопроєкт № 4265 потребує суттєвого доопрацювання, у комітеті його вже пропонують прийняти за основу.
Приватність, стеження та кібербезпека
У фокусі другого року роботи Верховної Ради опинилося оновлення законодавства, що стосується функціонування правоохоронних органів та спецслужб.
У вересні 2020 року народні депутати проголосували за прийняття Закону України “Про розвідку”. Повністю закон має вступити у силу з 2022 року. Серед новел, які мають потенційний вплив на цифрові права, відмітимо повноваження щодо зняття інформації з комунікаційних мереж на умовах автономного доступу.
Розвідувальні органи матимуть змогу проводити розвідувальні заходи протягом 72 годин до отримання рішення суду, при цьому дозвіл чи відмова суду в проведенні таких заходів не підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру судових рішень, навіть після їх завершення. Розвідувальні органи розкривають інформацію щодо розвідувальних заходів, які обмежували права та свободи особи, лише при відсутності загроз національній безпеці. Таким чином контроль за законністю при застосуванні розвідувальних заходів на практиці залишиться доволі обмеженим.
Раніше згадуваний Проєкт Закону № 3196-д про Службу безпеки України також містить низку загроз для приватності, зокрема широкі дискреційні повноваження Служби стосовно доступу до будь-яких персональних даних, а саме “отримувати, здобувати та обробляти інформацію, створювати та використовувати бази та банки даних, інформаційні масиви, інформаційні та інформаційно-телекомунікаційні системи, Інтернет-ресурси; вести оперативні обліки”.
Проєкт закону пропонує надавати СБУ прямий доступ до автоматизованих інформаційних, довідкових систем, обліків, реєстрів, банків або баз даних, документів, інших матеріальних носіїв інформації не лише правоохоронних та розвідувальних органів України, а також підприємств та організацій будь-якої форми власності.
Наявність таких дискреційних повноважень повинна бути збалансована механізмами захисту особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи та можливістю передбачати дії цих органів, інакше норма буде порушувати такі елементи принципу верховенства права, як юридична визначеність і заборона свавілля, що може призвести до порушення конституційного права кожного на приватне життя.
Подібні норми містить і прийнятий у січні 2021 року Закон України “Про Бюро економічної безпеки”, згідно з яким порядок доступу доступ до автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів і банків даних, держателем яких є державні органи або органи місцевого самоврядування визначається відповідними міжвідомчими угодами, спільними наказами та протоколами до них або в порядку електронної інформаційної взаємодії. З іншого боку, у разі доступу до даних в порядку електронної інформаційної взаємодії закон встановлює важливий запобіжник у вигляді обов’язкової ідентифікації особи, яка отримує доступ до відповідної бази, та фіксування деталей такого доступу – дати, часу, тривалості, інформації, яка переглядалась, факти її передачі чи копіювання. У випадку СБУ запропоновані норми проєкту закону часто або недостатньо детально регламентують дії, які можуть звузити конституційні права людини, або взагалі не передбачають достатнього зовнішнього контролю за діями спецслужби.
На початку вересня 2020 року парламентарі також подали до розгляду Проєкт Закону № 4003 про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо підвищення ефективності протидії кібератакам та Проєкт Закону № 4004 про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо підвищення ефективності боротьби з кіберзлочинністю та використання електронних доказів. Цифролаба робила огляд нових ініціатив, та з того часу ці проекти встигли пройти розгляд комітетами та тепер готові до прийняття у першому читанні.
Минулої сесії парламент почав процес створення системи захисту критичної інфраструктури, прийнявши у першому читанні рамковий Проєкт Закону № 5219 про критичну інфраструктуру. Цим проєктом народні депутати деталізують, які об’єкти належать до критичної інфраструктури та процедури забезпечення їх захисту, прагнуть вибудувати систему взаємодії між усіма залученими органами, визначаючи функціональний та секторальний поділ та створюючи новий координуючий орган – Національну комісію з питань захисту критичної інфраструктури. При цьому, питання кібербезпеки будуть визначатись окремим новим законом, який вже обговорюється робочими групами профільного комітету парламенту та прийде на заміну Закону України “Про основні засади забезпечення кібербезпеки України” 2017 року. Для повноцінного реформування системи кібербезпеки законодавцям також варто буде оновити норми Закону України “Про державну службу спеціального зв’язку та інформації України”, позаяк нинішній особливий статус органу та його належність до системи органів захисту національної безпеки стоїть у конфлікті із його регулятивними функціями та підпорядкованістю Міністерству цифрової трансформації.
Вимоги до контенту та питання відповідальності
Протягом другого року роботи парламенту не поменшало спроб депутатів зареєструвати ініціативи, що вводили нові категорії забороненого до поширення контенту. Втім, серед законів, прийнятих у цій сфері, можна згадати лише один – і він не став шкідливим для сфери цифрових прав. 12 березня 2021 року Верховна Рада ухвалила Проєкт Закону № 3055 про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (Ланцаротської Конвенції). Нові зміни криміналізують такі діяння: пропозиція зустрічі зроблена повнолітньою особою неповнолітній в Інтернеті для здійснення дій сексуального характеру або розпусних дій; одержання доступу до дитячої порнографії, володіння нею, її придбання, ввезення, виготовлення, збут або розповсюдження; проведення видовищного заходу сексуального характеру (включно з використанням інформаційно-комунікаційних технологій), у якому задіяно неповнолітню особу.
Минулої сесії у парламент внесли низку ініціатив стосовно криміналізації певних дій або встановлення адміністративної відповідальності за порушення, які в цілому радше посилюють захист людини в онлайн середовищі. Наприклад, Проєкт Закону № 4306 про внесення змін до КУпАПу щодо протидії мобінгу забороняє будь-яке психологічне, економічне насильство (цькування), вчинене учасниками трудових відносин (включно із застосуванням засобів електронних комунікацій). Проєкт Закону № 4599-2 про внесення змін до КУпАПу щодо встановлення відповідальності за публічні прояви сексизму забороняє такі прояви, здійснені, зокрема, через засоби масової комунікації. Альтернативні законопроєкти, як-от Проєкт Закону № 4599 та Проєкт Закону № 4599-1, містять схожу норму, додаючи до проявів сексизму також домашнє насильство, насильство за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування.
На жаль, інші подані законопроєкти у цій сфері не здатні спричинити позитивний ефект. Деякі з них містять суперечливі та відверто неякісні норми, які не узгоджувалися з правами людини. Тому через неналежне правове регулювання парламент зняв із розгляду такі законопроєкти: Проєкт Закону № 3085 про внесення змін до деяких законів України щодо підсилення відповідальності за публічну образу військовослужбовців, волонтерів, учасників Революції гідності, Проєкт Закону № 3917 про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) щодо відповідальності за пропаганду гомосексуалізму та трансгендеризму, а також Проєкт Закону № 2797 про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання героїзації військових злочинців та легалізації нацизму, що були внесені протягом першого року роботи парламенту.
Натомість, чимало інших законопроєктів на розгляді потребують доопрацювання, адже через відсутність чіткості у формулюваннях та надмірність санкцій, можуть призвести до свавілля та зловживань. До прикладу, Проєкт Закону № 5166 про внесення змін до Кримінального кодексу (КК) України встановлює відповідальність за публічне визнання законності окупації Російською Федерацією частини території України, публічне заперечення факту Голодомору 1932-1933 рр. в Україні, Голокосту, депортації з Криму кримських татар у 1944 р., або виправдання цих міжнародних злочинів, а також поширення зображення обрисів території України чи карти України без тимчасово окупованих територій. Крім того, Проєкт Закону № 5176 про внесення змін до КК України криміналізує публічне невизнання факту збройної агресії Російської Федерації і тимчасової окупації частини території України. Безумовно, ці законопроекти спрямовані на захист легітимної мети, однак за їх надмірно широкого тлумачення можуть призвести до зловживань. Зокрема, для притягнення до відповідальності за деякі діяння не передбачено необхідність встановлювати умисел особи.
Увага також акцентувалася на збереженні цілісності української території в інформаційному просторі в умовах російської агресії. Проєкт Закону № 5101 вносить зміни до спеціальних законів, забороняючи, зокрема, виправдовування або заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України та глорифікацію осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України у 2014 році. Аналогічну заборону містить і Проєкт Закону № 5102, проте з відповідними змінами до КК України. Проблемними у цих законопроєктах є надмірні санкції (позбавлення волі строком до 8 років) за окремі злочини, заборона на використання окремих слів для позначення представників так званих “ДНР” та “ЛНР”, а також криміналізація образи військовослужбовців.
Так само, Проєкт Закону № 5259 про внесення змін до КК України щодо встановлення кримінальної відповідальності за пропаганду ідеології “руського міра” криміналізує виготовлення та поширення комуністичної, нацистської символіки, а також пропаганду ідеології “руського міра“ (наприклад, продаж сувенірної продукції, публічне виконання гімнів СРСР, УРСР (УСРР) тощо). Найменш суворою санкцією за статтею є обмеження волі, а найбільш суворою – позбавлення волі на строк до 5 років. При цьому будь-яке визначення, що саме вважається ідеологією “руського міра”, відсутнє.
Парламентарі також пропонують криміналізувати колабораціонізм, оскільки чинний КК не містить прямої заборони щодо цього діяння. Для цього було зареєстровано Проєкт Закону № 5135 про внесення змін до КК України та Кримінального процесуального кодексу України щодо кримінальної відповідальності за співробітництво з державою-агресором – колабораціонізм, який на даному етапі був доопрацьований Комітетом та наданий на заміну. На відміну від цього проєкту, Проєкт Закону № 5144 встановлює кримінальну відповідальність за колабораційну діяльність, яка дещо відрізняється від колабораціонізму. Така діяльність не обмежується суто співробітництвом із державою-агресором, а покриває також публічне заперечення здійснення збройної агресії проти України та публічні заклики до підтримки рішень та/або дій держави-агресора чи невизнання поширення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями України.
Серед іншого, можна згадати Проєкт Закону № 5110, що доповнює статтю 161 КК окремою відповідальністю за “прояви антисемітизму”. Проєкт Закону № 5670 криміналізує публічну наругу над українською мовою, проте не містить визначення “публічної наруги”. Так само Проєкт Закону № 5646 забороняє будь-які умисні (включно з публічними) дії щодо підриву авторитету держави, Збройних Сил України та інших військових формувань, а також образу української нації та народу.
Все ще очікує розгляду і Проєкт Закону № 3111, котрий деталізує положення статті 161 КК, додаючи до існуючого переліку бездіяльність, а також “етнічну, мовну, культурну чи релігійну нетерпимість, ворожнечу”. Натомість Проєкт Закону № 5488, що перейменовує вищезазначену статтю КК на “розпалювання ворожнечі та ненависті на ґрунті нетерпимості”, вже включено до порядку денного сесії.
Попри задекларовані цілі щодо захисту національних інтересів, більшість проаналізованих ініціатив залишаються ризикованими з огляду на нечіткість термінології та надмірні санкції. Цифролаба продовжить моніторити кожен із проєктів та їх вплив на цифрові права.
Авторське право та Інтернет
У травні-червні 2021 року на розгляд Верховної Ради було внесено одразу п’ять альтернативних законопроєктів, що оновлюють регулювання сфери авторського права та суміжних прав – № 5552, № 5552-1, № 5552-2, № 5552-3 та № 5552-4. Положення законопроєктів, серед іншого, передбачають удосконалення механізмів захисту авторського права у мережі Інтернет, що може суттєво вплинути на поширення інформації онлайн.
Серед пропозицій, що пропонуються проєктами, слід виокремити свободу панорами, авторське право на штучний інтелект, а також спрощений механізм звернення до власників веб-сайтів/веб-сторінок у разі виникнення потенційного порушення. За допомогою такого механізму доступ до піратського контенту може бути заблоковано на 10 днів вже протягом періоду отримання відповідної заяви та її розгляду.
Наразі законопроєкти опрацьовуються у комітеті. З огляду на актуальність оновлення законодавства у сфері захисту авторського права, є ймовірність, що їх розгляд розпочнеться вже цього року.
Висновки
Протягом другого року своєї роботи Верховна Рада спромоглася прийняти Закон про електронні комунікації, який здатен покращити ситуацію із забезпеченням права на доступ до інтернету для категорій населення, не забезпечених цим правом. На щастя, вдалося уникнути прийняття відверто шкідливих ініціатив, які б надмірно обмежували свободу вираження поглядів. Водночас, декілька загрозливих для цифрових прав актів (таких як проєкт Закону про СБУ) підбираються до фінальних стадій прийняття.
З огляду на кількість зареєстрованих законопроектів та їх обсяги, третій рік роботи парламенту ознаменується прийняттям великих та, до певної міри, кодифікаційних актів у низці сфер регулювання. Слід очікувати спроби швидкого розгляду проекту Закону про СБУ, чого вимагають від України партнери по ЄС та НАТО. Також існує не стільки ймовірність, як потреба закінчити формування інфраструктури регулювання електронних комунікацій – тому реформа НКРЗІ має бути наступною. Нагальною є і потреба у реформуванні сфери захисту персональних даних. І хоча відповідний законопроект вже поданий депутатами, він не містить положень щодо регулятора – тож варто очікувати на ще один важливий законопроєкт, що буде зареєстрований найближчим часом.
Анна Людва
Олексій Волошин