Санкції як політико-правовий інструмент почали застосовуватися як обмеження проти іноземних держав, фізичних та юридичних осіб, якщо їх дії загрожують національній безпеці держави.
Водночас, в Україні на сьогодні санкції досить активно використовуються для внутрішньополітичної боротьби, нерідко підміняючи собою законні правові механізми захисту національної безпеки. Починаючи з 2017 року правозахисники продовжують наголошувати на можливих зловживаннях, через непрозору та сумнівну процедуру застосування санкцій. Своє твердження відповідні організації засновували, зокрема, на практиці застосування санкцій до Інтернету – а саме, блокування веб-сайтів.
Першим та найвідомішим випадком надмірного застосування санкції як інструменту обмеження цифрових прав став Указ Президента України від 14 травня 2017 року, яким було заблоковано сервіси чотирьох російських компаній: «Вконтакте», «Одноклассники», «Яндекс» та «Mail.ru». З того часу, така санкція як «заборона Інтернет-провайдерам надання послуг з доступу користувачів мережі Інтернет до ресурсів/сервісів/соціально-орієнтованих ресурсів» та її похідні були застосовані ще у семи указах щодо 633 Інтернет-ресурсів різноманітного спрямування: від сайтів органів окупаційної влади у Криму до російських онлайн-магазинів літератури, від донецьких та луганських квазі-медіа до сторінок платіжних систем у соціальних мережах Facebook та Twitter.
Найбільшою проблемою застосування згаданої санкції є її невідповідність ані вимогам Закону України «Про санкції», ані міжнародним стандартам захисту прав людини. Санкція з обмеження доступу до вебсайтів не міститься у загальному переліку видів санкцій, визначених законом. І хоча сам перелік є відкритим, застосування таких «інших» санкцій має відповідати принципам прозорості, законності, відповідності меті, ефективності та об’єктивності.
Блокування доступу до сайтів не відповідає принципу законності застосування санкцій. Процедура та підстави блокування за розповсюдження контенту, що загрожує національній безпеці чи посягає на територіальну цілісність, українським законодавством не передбачені. Також сумнівною з точки зору законності та передбачуваності є використання неоднакових формулювань щодо блокувань (навіть в одному указі), практика блокування сайтів накладанням санкцій на фізичних осіб, включно з вже померлими, та неузгодженість строковості накладення санкцій (в одному указі сайт може бути заблокований безстроково, а в наступному, вже за місяць, – на три роки). Це також суперечить вимогам щодо обмеження права на свободу вираження поглядів, закладеним у статтю 10 Європейської конвенції про права людини та статтю 19 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.
Окрім того, щодо низки сайтів застосування цієї санкції не відповідає захисту національної безпеки, адже обмежує не лише ресурси, що використовувалися для протиправної діяльності, а й, приміром, доступ до архівів власного листування. Такі блокування є непропорційними. Сумнівною є і ефективність впровадження цієї санкції, з огляду на незрозумілість механізму втілення цієї санкції в життя провайдерами.
У парламенті дев’ятого скликання почали з’являтися законодавчі ініціативи, спрямовані на внесення змін до санкційного законодавства. Більшість з них не усуває ризику подальшого застосування Закону України «Про санкції» для блокування Інтернет-ресурсів, а в окремих випадках створюють навіть більші загрози через введення кримінальної відповідальності за невиконання санкцій (законність і правомірність яких є сумнівною), що за певних обставин може стосуватися і користувачів сайтів. Разом з тим, відповідні законопроєкти висувають вимогу належного обґрунтування вжитих санкцій у рішенні РНБО, якими вони будуть затверджуватися.
Ми усвідомлюємо потребу захисту інформаційного простору України в часи протидії російській агресії, але вважаємо, що вона має відбуватися у правовому полі та з дотриманням стандартів захисту прав людини. З огляду на це, ми рекомендуємо:
1) Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки:
- Оновити санкційне законодавство, взявши за основу законопроєкт № 5191-1, що містить найменше ризиків для цифрових прав;
- При оновленні законодавства врахувати потребу дотримання вимог правової визначеності щодо суб’єктів, на яких накладаються санкції, та мінімізувати можливість застосування санкцій, не передбачених текстом відповідного закону;
- У разі збереження такого виду санкцій як блокування Інтернет-ресурсів, забезпечити єдність формулювань, що використовуватимуться у законодавстві щодо подібного обмежувального заходу;
2) Кабінету Міністрів України та народним депутатам України:
- Ініціювати діалог із залученням зацікавлених сторін щодо напрацювання законопроєкту про обмеження доступу до шкідливого контенту в Інтернеті;
3) Раді національної безпеки та оборони України та Президенту України:
- Переглянути рішення про застосування санкцій у формі обмеження доступу користувачів до інформаційних ресурсів та погодити з Конституцією та міжнародними зобов’язаннями України;
- При продовженні застосування санкцій, пов’язаних з обмеженням доступу до Інтернет-ресурсів, наводити належну інформацію, що дала б зрозуміти підстави застосування відповідного заходу, а також враховувати вимоги пропорційності обмеження прав людини;
- Оприлюднити результати моніторингу ефективності застосування санкцій, проведення якого покладене рішеннями РНБО, затвердженими указами Президента України, на Кабінет Міністрів України та Службу безпеки України за участі Національного Банку України. Якщо такий моніторинг не проводився, забезпечити його проведення та оприлюднення його результатів.
Повний текст Аналітичного звіту можна завантажити тут >> Санкції та Інтернет_Звіт.