16 лютого 2022 року Президент України затвердив черговий Указ про накладення санкцій на фізичних та юридичних осіб (№ 57/2022). Він вносить зміни до попередніх санкційних указів, прийнятих 20 серпня 2021 року, та встановлює санкції проти так званого генерального прокурора “ЛНР” Вадима Лященка і трьох членів “територіальних виборчих комісій” окупаційної адміністрації у Криму.
В контексті цифрових прав, Указ посилює санкції проти блогера Анатолія Шарія, його дружини Ольги Шарій, та Ігоря Гужви, редактора сайту “Страна.UA”. Всього Указ передбачає блокування 10 сайтів (5 з них вперше підлягає блокуванню) та 14 сторінок у соціальних мережах.
Нововведення у блокуваннях
Санкції вкотре впроваджені через застосування пункту “інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим Законом України «Про санкції»”.
Вже вкотре Указом забороняється доступ як до окремих сайтів, так і до сторінок у соцмережах (Facebook, Twitter). Втім, РНБО використала нове формулювання однієї з санкцій – “Обмеження провайдерами електронних послуг (службами соціальних мереж) доступу з території України до контенту”.
Це означає, що суб’єктами виконання цих санкцій мають стати не українські Інтернет-провайдери, а оператори платформ спільного доступу до інформації (тобто соцмережі як от Facebook, Twitter, Youtube і т.д.). Хоча це позбавляє українських провайдерів від потреби втілювати в життя технічно неможливі заходи з блокування окремих сторінок в соцмережах, незрозуміло, яким чином соцмережі мають підкоритися санкціям та виконувати їх.
Вже традиційно новий Указ передбачає таку санкцію як “блокування Інтернет-провайдерами доступу до веб-ресурсів/сервісів”. Втім, на цей раз Інтернет-провайдери мають також обмежувати доступ до веб-сайтів, аналогічних за змістом (так званих сайтів-дзеркал).
Чому це неправильно і як має бути?
Спрямування санкцій на соцмережі на позір виглядає більш пропорційним, адже фокус зміщується з українських Інтернет-провайдерів на транснаціональних Інтернет-посередників, а також враховується територіальність геоблокування конкретних сторінок.
Водночас, ця санкція знову ж таки не має належного і чіткого юридичного підґрунтя у національному законодавстві і тому не відповідає принципам застосування санкцій, передбаченим Законом України “Про санкції”.
Блокування сайтів з аналогічним контентом, також є сумнівним з точки зору законності та пропорційності, адже залишається незрозумілим, як саме Інтернет-провайдери визначатимуть зміст сайтів, що є аналогічними (ідентичними) до заблокованого контенту. У будь-якому випадку, така вимога межує із покладанням загального обов’язку моніторити контент на провайдерів, що суперечить міжнародним стандартам у сфері відповідальності Інтернет-посередників.
Цифролаба продовжує моніторити ситуацію щодо обмеження доступу до сайтів за санкційним законодавством та вкотре наголошує, що накладення санкцій не має суперечити Конституції України та нормам Закону України “Про санкції”, а саме принципам законності, прозорості, ефективності та відповідності мети накладення санкцій.
Будь-яке подальше використання санкційних інструментів для блокування сайтів потребує належного законодавчого врегулювання, з урахуванням принципу пропорційності та міжнародних стандартів у сфері захисту свободи вираження поглядів.