ЄСПЛ: Велика Палата підтвердила обов’язок політиків моніторити коментарі на власних облікових записах

15 травня 2023 року Велика Палата Європейського суду з прав людини винесла рішення у справі Sanchez v France, що стосується обвинувачення політичного діяча за невидалення коментарів, які містили мову ворожнечі, під його дописом на стіні у Facebook. Це рішення є переглядом (своєрідною апеляцією) рішення Палати ЄСПЛ, виданого у 2021 році, у якому Суд не знайшов порушення статті 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції – детальніше про нього Цифролаба писала тут. 

Велика Палата погодилась з рішенням Палати щодо відсутності порушення статті 10 та підкреслила необхідність користувачів моніторити власні облікові записи, а також наголосила на підвищених вимогах до політичних та національних діячів. Суперечливе рішення стало предметом критики в окремих думках суддів, які, зокрема, наголошували на неправомірності притягнення до відповідальності заявника разом із деякими авторами коментарів. 

Рішення ЄСПЛ може стати негативним прецедентом у контексті відповідальності посередників, адже пересічні користувачі відтепер будуть зобов’язані моніторити та модерувати власний контент навіть за умови незнання ними відповідних стандартів у сфері свободи вираження поглядів або відсутності сповіщень про наявність потенційно протиправного контенту в коментарях на їх сторінках. Воно також може призвести до нівелювання функції публічного форуму, яку виконували коментарі в акаунтах публічних осіб.

Факти справи

На момент розгляду справи французький політик Жульєн Санчез (заявник) балотувався до парламенту. Під час своєї передвиборчої кампанії заявник опублікував на своїй загальнодоступній сторінці у Facebook допис про одного зі своїх опонентів. Під дописом користувач S.B. написав такий коментар: “Ця велика людина перетворила Нім на Алжир, немає жодної вулиці без магазину кебабу та мечеті; …, не дивно, що він обрав Брюссель, столицю нового світового порядку шаріату. … Дякую [F.] та поцілунки Лейлі ([L.]) …”. Ще один користувач (L.R.) написав: “Кальянні бари всюди в центрі міста та ще й сховані … Торгівля наркотиками, якою керують мусульмани на вулиці, що триває багато років … з камерами на вулиці …”. Пізніше заявник опублікував на своїй сторінці у Facebook повідомлення із закликом до коментаторів “моніторити зміст [своїх] коментарів”, але без модерації вже опублікованих коментарів.

Партнерка суперника Санчеза у передвиборній гонці L.T. (про яку теж йшлося у пості) подала скаргу до кримінального суду, оскільки вважала такі коментарі расистськими. За результатами кримінального провадження суд визнав Санчеза винним у розпалюванні ненависті або насильства проти осіб мусульманської віри за те, що заявник не видалив коментарі, та засудив його до штрафу у розмірі 4000 євро, згодом зменшеного до 3000 євро в апеляції. Двоє авторів коментарів (S.B. та L.R.) були також засуджені як співучасники. Суди першої та другої інстанцій наголосили, що заявник через його політичну діяльність мав знати, що його допис викличе полеміку, тому він мав постійно моніторити сторінку. Касаційний суд залишив рішення без змін.

Яким було перше рішення у справі?

Палата ЄСПЛ не визнала порушення статті 10 Конвенції. Суд вказав, що за своїм характером оспорювані коментарі були явно неправомірними, оскільки вони збільшували почуття ненависті або ворожості до мусульман. Стосовно відповідальності заявника Суд погодився із національними судами, наголосивши, що сторінка Санчеза у Facebook була загальнодоступною, а сам заявник повинен був очікувати коментарів різного характеру, враховуючи виборчий контекст. Крім того, зі справи вбачається, що заявник знав про характер коментарів, з огляду на його допис із проханням користувачів моніторити їх зміст. Хоча всіх коментаторів було ідентифіковано, Суд зазначив, що відповідальність за національним законодавством покладається на Санчеза, оскільки саме він є власником сторінки у Facebook. 

Не погодившись з рішенням, заявник подав клопотання про передання справи до Великої Палати ЄСПЛ для перегляду рішення відповідно до статті 43 Конвенції, яке було задоволене. 

Позиція Великої Палати ЄСПЛ

Оскільки сторони не оспорювали наявність втручання у права заявника, ЄСПЛ перейшов до трискладового тесту для оцінки виправданості такого втручання. Аналізуючи передбачуваність обмеження законом, Суд вказав, що правова підстава для обвинувачення повинна бути сформульована з достатньою точністю, щоб дати особі можливість регулювати свою поведінку та змогу передбачити наслідки своїх дій. Водночас Суд наголосив, що межа сумніву щодо фактів автоматично не робить законодавче положення непередбачуваним: “Сам факт того, що положення може мати більше ніж одне тлумачення також не означає, що воно не відповідає вимозі “передбачуваності” для цілей Конвенції” (пункт 126 рішення). У такому випадку завдання щодо тлумачення законодавчих положень покладається на національні суди.

Заявник оскаржував передбачуваність його звинувачення як “виробника” у контексті Закону Франції про аудіовізуальні комунікації: норми цього Закону закріплюють відповідальність особи, якщо вона не здійснила “попереднього виявлення” (“prior fixing”) контенту перед його оприлюдненням. Проте Суд відхилив доводи заявника, посилаючись на практику Касаційного суду та Конституційної ради, які сформулювали чітке визначення терміну “виробник”. Крім того, ще до засудження заявника Касаційний суд у своїй практиці покладав відповідальність у подібних справах лише на виробника – адміністратора блогу – у випадку розміщення неправомірних тверджень у коментарях до блогу, незважаючи на ідентифікацію авторів коментарів. ЄСПЛ визнав, що національний закон не містить вказівки на період часу, коли заявник повинен був би дізнатися про наявність неправомірного контенту в коментарях: це мають вирішувати національні суди на основі індивідуальних фактів кожної справи. Тож навіть відсутність вимог щодо системи попереднього сповіщення виробника щодо потенційно неправомірного контенту у національному законодавстві не має впливати на аналіз законності втручання. З огляду на це Суд визнав, що обмеження відповідало критерію передбачуваності законом

Суд також коротко вказав, що засудження заявника переслідувало легітимну мету щодо захисту репутації та запобігання злочинам.

Після цього ЄСПЛ перейшов до аналізу критерію необхідності втручання у демократичному суспільстві. Суд підкреслив, що у контексті політичних дебатів дискреція держави щодо обмеження свободи вираження поглядів є особливо вузькою. При цьому свобода політичних дебатів не є абсолютною та може бути обмежена для легітимних цілей. У свою чергу, політикам, які висловлюються публічно, важливо бути обережними та уникати коментарів, які можуть спричинити нетерпимість, адже основна функція їх управління полягає у захисті демократичних цінностей. Суд також наголосив, що мова ворожнечі не завжди може набувати прямої форми: остання може бути виражена в обережно висловлених неявних або гіпотетичних твердженнях.

Аналізуючи необхідність втручання, ЄСПЛ знову застосував стандарти, розроблені у справі Delfi AS v Estonia:

  • контекст коментарів;
  • заходи, які застосував заявник;
  • можливість відповідальності безпосередніх авторів коментарів;
  • наслідки національних проваджень для заявника.

Контекст коментарів. Суд погодився з рішенням Палати щодо явної неправомірності коментарів. Навіть за умови тлумачення коментарів в безпосередньому контексті та їх публікації на сторінці Facebook під час виборчої кампанії заявника, ці коментарі становили мову ворожнечі з огляду на їх зміст і загальний тон, а також злісність і вульгарність деяких використаних слів. Це підтверджують коментарі, які говорять про трансформацію міста, як-от: “немає жодної вулиці без магазину кебабу та мечеті” або “торгівля наркотиками, якою керують мусульмани”. Більше того, ЄСПЛ відхилив доводи заявника щодо відповідності коментарів політичній програмі його партії, яка не була визнана протиправною чи такою, що порушує права людини. Навіть якщо політичні діячі можуть публічно відстоювати свою думку з шокуючими та навіть образливими висловами, у будь-якому випадку “вони повинні уникати пропаганди расової дискримінації. або вдаватися до образливих чи принизливих зауважень або ставлень, оскільки така поведінка може викликати реакцію серед представників громадськості, яка може зашкодити мирному соціальному клімату та підірвати довіру до демократичних інститутів” (пункт 178 рішення).

Щодо потенційної відповідальності Санчеза в рамках його ролі як політика, Суд вказав, що стіна заявника у Facebook підпадає під характеристику “інших форумів в Інтернеті, де можна поширювати коментарі третіх осіб”, що не входила до обсягу аналізу Великої палати у справі Delfi AS. Крім того, Суд підкреслив, що заявник не був простим користувачем, а використовував свій обліковий запис як депутат місцевої ради, у політичних цілях і в контексті виборів. 

ЄСПЛ зауважив, що у той час заявник не міг повністю контролювати адміністрування коментарів. Оскільки автоматична фільтрація була недоступна (окрім обмеження публічного доступу до стіни), моніторинг усіх коментарів міг би вимагати надмірної кількості ресурсів від користувачів щодо модерації коментарів, особливо якщо йдеться про популярні облікові записи. Втім, ЄСПЛ наголосив на статусі заявника як політика і вказав на можливості притягнення його до відповідальності за несвоєчасну реакцію на протиправні коментарі: “Тим не менш, звільнення виробників від будь-якої відповідальності може сприяти або заохочувати зловживання можливостями платформ, зокрема через поширення мови ворожнечі та закликів до насильства, а також маніпуляцій, брехні та дезінформації. На думку Суду, поки професійні організації, які створюють соціальні мережі та роблять їх доступними для інших користувачів, обов’язково мають певні зобов’язання …, повинен існувати також і розподіл відповідальності між усіма залученими суб’єктами, дозволяючи, коли необхідно, щоб ступінь відповідальності та спосіб її приписування до певного суб’єкта були розподілені відповідно до об’єктивної ситуації кожного з них” (пункт 185 рішення). 

Заходи, які застосував заявник. У даному випадку виникає питання щодо того, які кроки Санчез повинен був вжити як “виробник” з огляду на те, що національне законодавство не вимагало автоматичної фільтрації коментарів, а Facebook не надавав таких можливостей користувачам на момент розгляду справи. Суд підкреслив, що заявник самостійно вирішив зробити свою стіну на сторінці Facebook загальнодоступною. У такому разі кожна особа, особливо політик, який має досвід комунікації з громадськістю, має усвідомлювати більший ризик надмірних і непоміркованих ремарок, які можуть бути опубліковані на його сторінці та бути видимі для широкого кола аудиторії. 

Крім того, Велика Палата погодилась з висновком Палати про те, що заявник найпевніше знав про зміст оскаржуваних коментарів – про це свідчила публікація попередження іншим користувачам моніторити власні коментарі менше ніж за 24 години після їх оприлюднення на стіні. ЄСПЛ вказав, що національні суди винесли обґрунтовані рішення та провели розумну оцінку фактів щодо обізнаності заявника про незаконні коментарі, розміщені на його стіні у Facebook. Зокрема, ЄСПЛ погодився з висновком апеляційного суду про те, що навіть видалення коментарів користувача S.B. стосовно L.T. не змінило ситуації для заявниці, оскільки в подальшому схожі коментарі були опубліковані користувачем L.R., який продовжував дискурс S.B. Таким чином, першочергова публікація Санчеза започаткувала постійний діалог, який, через природу соціальних мереж, вийшов за межі публікації.

На момент розгляду справи заявник наголошував на труднощах моніторингу сторінки з коментарями, враховуючи понад 1800 друзів, які могли публікувати коментарі 24 години на добу. Однак у відповідь на пост заявника з’явилося лише близько 15 коментарів, а тому заявник мав достатню кількість ресурсів необхідних для ефективного моніторингу коментарів. 

Суд окремо окреслив своєрідну шкалу відповідальності різних користувачів у випадках застосування до них відповідальності за коментарі третіх осіб: “Відповідно, доречно продовжити аналіз пропорційності на основі ступеня відповідальності, яка може бути покладена на таку особу: приватна особа з обмеженою популярністю та репрезентативністю матиме менше обов’язків, ніж місцевий політик і кандидат, що балотується на виборах до місцевої влади, який, у свою чергу, матиме менший тягар, ніж національний діяч, вимоги до якого обов’язково будуть ще вищими, зважаючи на вагу та обсяг, наданий його чи її словам, і ресурси, до яких він чи вона матиме більший доступ, щоб ефективно взаємодіяти з платформами соціальних медіа” (пункт 201 рішення). 

Можливість відповідальності безпосередніх авторів коментарів. Суд підкреслив, що заявника було притягнуто до відповідальності не через дії коментаторів, а з огляду на його статус “виробника”, тож він має нести відповідальність не замість коментаторів, а за іншим правовим режимом. Більше того, Суд вказав, що “матеріали міжнародного права не вказують на те, чи слід переслідувати авторів, а не посередників, зокрема, якщо останні не є професійними організаціями у сфері цифрових послуг, які займаються діяльністю в Інтернеті з комерційною метою, але є такими особами, як заявник, які використовують соціальні мережі чи інші типи онлайн-форумів, на яких можна публікувати коментарі третіх сторін” (пункт 204 рішення). 

Наслідки національних проваджень для заявника. ЄСПЛ підкреслив, що в загальному притягнення до відповідальності за коментарі третіх осіб може мати негативні наслідки в контексті коментування на онлайн-порталі. Проте навіть за умови кримінальної відповідальності та потенційного охолоджуючого ефекту на свободу вираження думок в Інтернеті, Суд наголосив, що декриміналізація не поширюється на мову ворожнечі та заклики до насильства з огляду на серйозність таких висловлювань.

Максимальним покаранням, яке загрожувало заявнику, був один рік позбавлення волі та штраф у розмірі 45 000 євро. Однак його було засуджено лише до штрафу в розмірі 3 000 євро разом із сплатою 1 000 євро за витрати на апеляційні провадження. Суд зазначив, що покарання було пропорційним; навіть якщо штраф у певній сумі може здаватися суворим у зв’язку з обставинами, його слід оцінювати у світлі того факту, що фактично суд міг накласти покарання у вигляді позбавлення волі. 

З огляду на вищезазначене, ЄСПЛ погодився з рішенням Палати щодо обґрунтованості прийняття рішення національними судами та не знайшов порушення статті 10 Конвенції

Чи була думка Великої Палати одностайною?

Не всі судді погодилися із заключним рішенням Великої Палати. Основні занепокоєння суддів стосувалися аналізу критерію передбачуваності обмеження законом та притягнення до відповідальності заявника разом із S.B., одним із авторів коментарів. 

Наприклад, суддя Марко Бошняк, спираючись на національне законодавство, яке передбачає притягнення до відповідальності “виробника” лише за неможливості обвинувачення авторів, наголошує, що обвинувачення заявника за умови попередньої ідентифікації та покарання коментаторів S.B. and L.R. не є передбаченим законом, а наявна практика національних судів не дає можливості оспорити це твердження. Крім того, Бошняк оспорює відповідальність заявника за несвоєчасне видалення коментарів S.B. Нагадаємо, що за фактами справи, S.B. опублікував коментар, проте наступного дня видалив його через скарги L.T. Суддя наголосив на фактичних обставинах справи та технічній неможливості заявника видалити коментарі S.B. У цьому випадку Бошняк погодився із суддею Джорджем Раварані, який в окремій думці розкритикував позицію національних судів щодо “діалогу” коментарів, започаткованих Санчезом, та наголосив, що на заявника було покладено додатковий тягар у вигляді відповідальності за коментарі S.B. 

Судді Криштоф Войтичек та Андреас Цюнд в окремій думці також висловили критику щодо передбачуваності можливості притягнення заявника за наявним на той момент кримінальним законодавством. Судді наголосили, що замість тлумачення окремих положень, слід аналізувати нормативний зміст сукупності кримінально-правових положень, узятих як єдине ціле. Такий підхід випливає з того, що окремі норми можуть тлумачитися різними особами по-різному залежно від їх професійної діяльності. Судді також розкритикували відсутність визначення терміну “виробник”, наголосивши на суперечливій інтерпретації терміну національними судами. З огляду на це, судді заключили, що пересічній особі буде важко розтлумачити всі правові положення, що і впливає на критерій передбачуваності законом. Нарешті судді наголосили на широкій свободі вираження поглядів політичних діячів, особливо тих, які балотуються у виборах. “Якщо … заявника слід розглядати як професіонала в політиці, то, згідно з цією прецедентною практикою, це було б міркуванням на користь посиленого захисту його свободи вираження поглядів” (пункт 7 окремої думки).

Значення справи

Це рішення Великої Палати є резонансним у контексті відповідальності посередників, адже ним ЄСПЛ фактично зобов’язав навіть пересічних користувачів здійснювати щоденний моніторинг своїх облікових записів на предмет наявності під ними коментарів, що можуть порушувати стандарти спільноти або національне законодавство. Чому так? Бо відповідальність власника сторінки може наступити навіть у разі, якщо його ніхто не сповістить про протиправність коментарів: відповідного функціоналу на платформі може взагалі не існувати, оскільки усі скарги направляються переважно самій платформі. 

Прості користувачі, які не є політиками чи публічними особами, також перебувають під загрозою бути притягненими до відповідальності за несвоєчасне реагування на неправомірний контент. При цьому, такі користувачі часто не мають знань для того аби оцінити чи містить певний коментар порушення, чи є він неправомірним, і якщо так, то за яким стандартом – національним, міжнародним, чи стандартом платформи. 

Ще одним важливим наслідком цієї справи може стати зменшення можливого простору для публічної дискусії в соцмережах. На практиці, наслідком цього рішення може стати бажання багатьох користувачів вимикати функцію коментарів для того, аби зменшити ризики власної відповідальності. Таким чином, функція публічного форуму, яку виконували коментарі в акаунтах публічних діячів і на важливості якої наголошували, наприклад, суди у США, буде нівельована.

Хоча Суд зазначав, що законодавчої та судової практики з цих питань у багатьох країнах Ради Європи все ще немає (як немає її і в Україні), рішення може стати негативним поштовхом для її формування у найближчому майбутньому.

 

Цей аналітичний роз’яснювальний матеріал створено в рамках програми “Сприяння Інтернет свободі в Україні”, яку реалізує Американська Асоціація Юристів в Україні / Ініціатива верховенства права.