Наприкінці 2021 року Президент України видав Указ № 685/2021 про Стратегію інформаційної безпеки. Попередньо Цифролаба робила огляд проєкту цього акту, у вересні 2021 року, коли його затвердив Кабінет Міністрів України. Протягом наступних місяців акт опрацьовували Рада національної безпеки та оборони й Офіс Президента України, тож він зазнав деяких змін.
Підходи РНБО та Офісу Президента до обмеження поширення протиправної інформації та дезінформації в інтернеті виглядають жорсткішими за урядові. Зміна формулювань може сигналізувати їх прагнення активніше втручатися в інформаційний простір та незадоволення поточними підходами щодо протидії дезінформації.
Яких змін зазнала Стратегія інформаційної безпеки після опрацювання РНБО та Офісом Президента?
Більшість змін до Стратегії мали редакційний характер. Основні Стратегічні цілі та напрями реалізації Стратегії залишились незмінними. Втім, деякі точкові зміни до завдань в рамках Стратегії заслуговують окремої уваги. Найбільш чутливі з них стосуються протидії дезінформації та інформаційним операціям.
Які проблемні моменти Стратегії найбільше вплинуть на цифрові права?
По-перше, декларація державою наміру “посилити відповідальність” за поширення дезінформації викликає занепокоєння у світлі попередніх ініціатив українських урядовців.
Нагадаємо, що будь-яка потенційна ініціатива уряду стосовно протидії дезінформації має уникати надання державі надмірних повноважень щодо оцінки правдивості інформації та відновлення кримінального покарання за дифамацію, бути максимально точною та детальною у формулюваннях для забезпечення якості закону, враховувати принцип пропорційності з урахуванням суспільної небезпеки відповідних діянь.
Просте “посилення відповідальності” абсолютно точно означатиме непропорційне обмеження свободи вираження поглядів.
По-друге, державі важливо буде чітко артикулювати, які механізми вона вважає “дієвими” для виявлення, фіксації, обмеження доступу та/або видалення з українського сегмента мережі Інтернет інформації, розміщення якої обмежено або заборонено законом та чому інструменти, які вже доступні уряду, такими не є.
Подібні механізми мають бути спрямовані в першу чергу на обмеження доступу до шкідливого контенту, а не ресурсів, та відповідати міжнародним стандартам, зокрема трискладовому тесту обмеження прав людини, та практиці ЄСПЛ.
Категорії протиправного контенту мають бути визначені достатньо чітко, для того аби не допустити надмірних обмежень. Варто уникати продовження безконтрольних практик блокування, наприклад таких як накладення санкцій без врегулювання належним чином процедури їх застосування, що створює значний потенціал для зловживань.
По-третє, з минулої редакції незмінним лишились механізми реалізації мети та завдань Стратегії для Служби безпеки України – моніторинг спеціальними методами і способами вітчизняних та іноземних засобів масової інформації та Інтернету з метою виявлення загроз національній безпеці України в інформаційній сфері, що може становити загрозу для цифрових прав при відсутності запобіжників.
Насамкінець, у прийнятій редакції Стратегії залишилися без змін низка недоліків, на які звертала увагу Цифролаба:
- не передбачено механізмів моніторингу ефективності впровадження Стратегії для кращого розуміння, як використовувані урядом та іншими суб’єктами інструменти досягатимуть заявлених цілей (наприклад, питання ефективності санкцій).
- не включено кількісні та якісні показники для вимірювання ефективності впровадження Стратегії.
Що далі?
Найближчим часом уряд буде розробляти План дій на виконання Стратегії. Цифролаба наполягає, що цей план має роз’яснити чи уточнити завдання Стратегії, які потенційно несуть загрози для цифрових прав, передбачати чіткі індикатори вимірювання ефективності її впровадження. Окрім того, при його розробці Кабінет Міністрів України має забезпечити повноцінну, а не формальну залученість громадськості. За Кабміном має бути і належне звітування щодо втілення в життя цього плану дій.