30 вересня 2020 року парламент ухвалив Закон України «Про електронні комунікації». Наразі документ очікує підпису Президента України. Набере він чинності 1 січня 2022 року. Законопроект № 3014 став третьою за рік (та нарешті вдалою) спробою профільного комітету з питань цифрової трансформації внести законопроект на заміну застарілому Закону «Про телекомунікації» та погодити національне законодавство з правом Європейського Союзу.
Втім, новий Закон не визначає особливості правового статусу регуляторного органу у сфері зв’язку та інформатизації (НКРЗІ). Нормативне оновлення його повноважень, порядку формування, гарантій незалежності наразі передбачене іншим законопроектом № 4066, що включений до порядку денного цієї сесії.
Закон «Про електронні комунікації» матиме суттєвий вплив на розвиток сфери цифрових прав в Україні, оскільки зачіпає аспекти регулювання права на доступ до Інтернету, права на повагу до приватного життя та права на свободу вираження поглядів.
Доступ до Інтернету
Закон оновлює перелік універсальних електронних комунікаційних послуг, доступ до яких має бути забезпечений усім громадянам. Згідно зі Статтею 99 Закону, до них належить послуга широкосмугового доступу до Інтернету у фіксованому місці, що має надаватися за доступною ціною – цим, фактично, пропонується закріпити у нашому законодавстві так зване право на Інтернет.
Вимоги до якості такої послуги мають гарантувати доступ споживачів до широкого переліку сервісів: від соцмереж та месенджерів до Інтернет-банкінгу і відеозв’язку. Вони будуть встановлюватися центральним органом виконавчої влади у сферах електронних комунікацій та радіочастотного ресурсу. Втім, такий орган за чинним на сьогодні законодавством не існує. Міністерство цифрової трансформації, яке може отримати зазначені повноваження, наразі не містить серед сфер свого регулювання питання радіочастотного ресурсу, хоча відповідає за розвиток інфраструктури широкосмугового доступу до Інтернету.
Закон також впроваджує моніторинг вартості доступу до універсальних послуг. Вразливі групи споживачів зможуть отримати адресну цільову допомогу для отримання доступу до якісного Інтернету, якщо вартість підключення буде для них занадто високою. Таким чином, держава впроваджує своєрідну субсидію на Інтернет.
Також держава зобов’язана забезпечити універсальні послуги на певній території якщо вони відсутні або їх неможливо надати на комерційних умовах. У такому разі центральний орган виконавчої влади у сферах електронних комунікацій та радіочастотного ресурсу проводить конкурс (публічні закупівлі) між постачальниками, щоб забезпечити визначену територію послугами широкосмугового доступу до мережі Інтернет.
Якщо переможця конкурсу не встановлено або жоден постачальник не взяв у ньому участі, регуляторний орган має визначити одного чи кількох постачальників, що мають забезпечити доступ до Інтернету. Відмова зі сторони постачальника можлива лише, якщо держава має заборгованість за розгортання комунікаційних мереж такому постачальнику. Розгортання таких мереж також підлягає компенсації з державного бюджету. Порядок її отримання встановить Кабінет Міністрів України.
Право на повагу до приватного життя та таємниця комунікацій
Закон «Про електронні комунікації» зберігає право на анонімне отримання комунікаційних послуг. Водночас, анонімні користувачі не зможуть скористатися окремими правами, наприклад, безоплатно отримати від постачальника розшифровку інформації щодо видів, обсягів послуг та суми коштів, які користувач сплатив за кожний здійснений сеанс зв’язку, якщо користувач вважає, що постачальник порушив його права. Крім цього, відновити послуги при втраті електронних ідентифікаційних засобів (наприклад, SIM-карти, e-SIM, налаштувань інтернет-роутера тощо) можна лише у випадку, якщо абонент ідентифікується у постачальника та надасть йому персональні дані.
У розрізі права на приватність користувачів електронних комунікаційних послуг, стаття 119 Закону покладає на постачальників послуг обов’язки зі збереження персональних даних користувачів, включно зі змістом переданої інформації, даних про місцезнаходження особи, а також маршрутів передачі даних.
Такі дані можуть розкриватися лише у випадках, передбачених законом, і лише за рішенням слідчого судді або суду. На постачальників покладається обов’язок забезпечити державі можливість підключення технічних засобів для зняття інформації з електронних комунікаційних мереж, на відміну від зобов’язання встановлювати відповідне обладнання.
Водночас, Закон передбачає, що використання уповноваженими органами таких технічних засобів здійснюватиметься на умовах автономного доступу до інформації, у порядку визначеному законодавством. Надання такого безпосереднього доступу на практиці створює можливості для обходу вимог щодо судового нагляду над зняттям інформації. На це, зокрема, звертав увагу і Європейський суд з прав людини у справі «Роман Захаров проти Росії» щодо перехоплення російськими спецслужбами телефонних комунікацій.
Захист від спаму
Закон деталізує норми щодо захисту користувачів від спаму. До нього належать електронні, текстові та/або мультимедійні повідомлення, які неодноразово (більше п’яти повідомлень одному абоненту) надсилаються без його попередньої згоди (замовлення).
Повідомлення від органів місцевого самоврядування (якщо стосуються їх повноважень) та повідомлення від постачальника щодо надання послуг електронних комунікацій не вважаються спамом. Розсилка рекламних повідомлень допускається лише якщо користувач надав на це згоду та якщо він має можливість безкоштовно в будь-який час в простій та зрозумілій формі відмовитися від використання своїх даних для такої мети.
Свобода поширення інформації
Прийнятий закон не регулює відповідальності постачальників електронних комунікаційних послуг за зміст переданої інформації. Норми щодо імунітету постачальників узгоджені з нормами Закону «Про електронну комерцію» означають, що постачальник не нестиме відповідальності за зміст переданої чи отриманої інформації та за шкоду, завдану внаслідок використання результатів послуг, за умови, що він не є ініціатором передачі такої інформації, не обирає її отримувача та не може змінити її вміст. Закон не передбачає жодних можливостей для обмеження постачальниками послуг доступу до протиправного контенту або Інтернет-ресурсів, як через рішення регулятора, так і через рішення суду (як це, наприклад, передбачено чинною редакцією Закону України «Про телекомунікації» щодо дитячої порнографії).
Водночас, прийнятий текст створює певні ризики для шатдаунів та вимкнення Інтернету на окремих територіях. Так, зміни вносяться до Закону України «Про боротьбу з тероризмом», за якими Кабмін отримує повноваження встановлювати порядок тимчасового обмеження надання електронних комунікаційних послуг у районі проведення антитерористичної операції.
Окремі обмеження у наданні послуг користувачам дозволяються й у випадках надзвичайного чи воєнного стану, щоб сповіщувати та забезпечувати електронними комунікаційними послугами учасників ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, відбудовних робіт та здійснення відповідних заходів. Рішення про такі обмеження мають прийматися місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері електронних комунікацій.
З текстом прийнятого Закону можна ознайомитися за посиланням.