10 червня 2023 року у Верховній Раді було прийнято Закон України “Про захист прав споживачів”, спрямований в першу чергу на гармонізацію норм національного законодавства з європейськими стандартами та заповнення існуючих законодавчих прогалин. Серед ряду європейських документів законодавці взяли до уваги, зокрема, Директиви № 2011/83/ЄС (щодо прав споживачів), № 2019/771 (щодо договорів про продаж товарів) та № 2016/2102 (щодо доступності вебсайтів публічного сектору). З огляду на тривалий воєнний стан, наразі регулювання відбуватиметься за ще дійсними нормами, а сам Закон набиратиме чинності 7 липня 2024 року або ж після закінчення воєнного стану, залежно від того, яка з цих дат буде пізнішою.
Цифролаба вже аналізувала на той час проект цього Закону та надала відповідні рекомендації, які можна знайти тут. На жаль, вони не були повною мірою враховані при доопрацюванні закону, що створює певні ризики для надмірного блокування сайтів через нерозміщення інформації про покупця.
Що нового пропонує Закон?
Оскільки чинне законодавство у сфері захисту прав споживачів є досить застарілим (прийняте у 1991 році) та приймалося для встановлення загальних зобовʼязань між виробником та споживачем, положення нового Закону більшою мірою пов’язані з цифровізацією суспільних процесів, враховуючи постійний технологічний розвиток. Передовсім Закон закріплює принципи здійснення захисту прав споживачів, що були розроблені на рівні ЄС, а також розширює права споживачів.
Багато законодавчих нововведень пов’язано також із розвитком електронної торгівлі. У цьому випадку Закон надає визначення актуальним термінам, а саме “маркетплейс” (електронний торговельний майданчик) та “прайс-агрегатор” (електронний сервіс порівняння продукції). Закон також запроваджує Єдиний державний вебпортал для споживачів у сфері електронної комерції (Портал е-покупець), що становить автоматизовану систему перевірених продавців. Для реєстрації на Порталі е-покупець субʼєкти господарювання повинні надати таку інформацію:
- найменування юридичної особи (або ПІБ фізичної особи);
- місцезнаходження (або місце проживання);
- адреса електронної пошти та/або адреса інтернет-магазину;
- ідентифікаційний код (або паспорт);
- відомості про ліцензію (якщо доречно), назву інтернет-магазину (за наявності), вебадресу інтернет-магазину та/або посилання на вебсторінку;
- контактний номер телефону.
За відсутності надання інформації Держспоживслужба накладає штраф у розмірі п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (8500 грн). Також різноманітні штрафи передбачені за несвоєчасне оновлення відповідної інформації на Порталі е-покупець
Закон також містить положення щодо протидії спаму, надаючи споживачі можливість відмовитися від отримання небажаних повідомлень. Так, інформація може надаватися споживачу на його електронну адресу або за номером його телефону лише за умови, що споживач надав згоду на отримання такої інформації. Ба більше, Закон передбачає право відмовитися від подальшого отримання електронних комерційних повідомлень, незважаючи на раніше надану згоду. Якщо ж повідомлення продовжують надходити, споживач може подати скаргу на суб’єкта господарювання через Портал е-покупець, а на останнього може бути накладений штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (170 грн).
Також нова редакція Закону прямо обмежує можливість збору персональних даних покупцями. Зокрема, новели передбачають, що суб’єкт електронної комерції, який здійснює електронну торгівлю, має право вимагати лише ті персональні дані споживача, без яких він не зможе укласти договір та/або виконати свої зобов’язання, та не має права використовувати їх з іншою метою без згоди споживача. Даними, потрібними для укладення договору, є ПІБ, контактний номер телефону та/або адреса електронної пошти, а також поштова адреса, за якою очікується доставка, у разі оформлення доставки оператором поштового зв’язку або кур’єром – відмова їх надавати означає відмову в укладанні договору.
Чи є загрози для цифрових прав?
Хоча новий Закон крокує у правильному напрямі з огляду на регулювання електронної комерції, одна з його новел залишається досить суперечливою, враховуючи захист прав в Інтернеті. Так, Закон зобов’язує суб’єктів господарювання надавати інформацію (найменування та місцезнаходження) для їх ідентифікації на відповідних вебсайтах. У випадку ненадання такої інформації Держпродспоживслужба (як орган, що здійснює контроль за дотриманням законодавства) уповноважена звертатися до провайдера Інтернет-послуг для вжиття заходів щодо обмеження доступу до таких вебсайтів (частини вебсайту, програмного забезпечення) як недобросовісних електронних торговельних майданчиків. Доступ до вебсайту відновлюється у випадку публікації відсутньої інформації – компетентний орган протягом двох днів звертається до провайдера з відповідною вимогою. При цьому порядок обмеження та відновлення доступу до вебсайту суб’єкта господарювання затверджуватиметься Кабінетом Міністрів України.
Варто підкреслити, що встановлення механізму блокування на підзаконному рівні є сумнівним з точки зору принципу правової визначеності, за яким будь-які обмеження повинні бути передбачені на рівні закону. Кабінет Міністрів має необмежену дискрецію щодо закріплення цієї процедури – тож його діяльність з напрацювання документу потребуватиме додаткової уваги задля убезпечення від надмірних наслідків. Говорячи про пропорційність таких обмежень, навіть за умови визнання легітимності блокування, Закон не передбачає жодних альтернатив як менш інтрузивних заходів (наприклад, попереджувального механізму).
Загалом Закон є належним прикладом гармонізованого законодавства зі стандартами ЄС, адже положення містять належний механізм захисту споживачів та їх персональних даних від шахраїв, а також будь-яких недоброчесних практик. Це підтвердив і Комітет з питань інтеграції України до Європейського Союзу, який визнав, що Закон не суперечить міжнародно-правовим зобов’язанням України в сфері європейської інтеграції.
Втім, легітимізація блокування може створити негативний прецедент у практичному застосуванні положень, особливо враховуючи те, що жоден європейський документ, на який посилаються законодавці, не містить відповідного положення. Крім того, фактично всі проблематичні положення проекту, на яких наголошувала Цифролаба, було перенесено з проекту у фінальний текст Закону.
Цей аналітичний роз’яснювальний матеріал створено в рамках програми “Сприяння Інтернет свободі в Україні”, яку реалізує Американська Асоціація Юристів в Україні / Ініціатива верховенства права.