31 жовтня 2023 року Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі Bild GmbH & Co. KG v Germany. Справа стосується судового наказу, який зобов’язував компанію-заявника припинити у двох матеріалах на сайті bild.de публікацію відеозаписів арешту, що здійснювався поліцією в одному з нічних клубів Бремена, без розмиття (“blurring”) обличчя одного з поліцейських. Оскільки компанія не погодилася з цим рішенням, вона звернулася до ЄСПЛ щодо потенційного порушення статті 10 Конвенції (свобода вираження поглядів). Проаналізувавши факти справи, Суд заключив, що національні суди не здійснили належного балансування свободи вираження поглядів компанії-заявниці та права на приватність поліцейського під час аналізу одного з двох матеріалів, надавши надмірної ваги потребі отримувати згоду зображеного поліцейського на публікацію відео, що може мати суспільний інтерес, а тому визнав порушення статті 10 Конвенції.
Яких матеріалів стосувалася справа?
10 липня 2013 року на своєму вебсайті bild.de компанія-заявниця опублікувала статтю під заголовком “Тут поліція побила Д. (28)”. У статті йдеться про дії поліції в нічному клубі у відповідь на виклик щодо агресивної поведінки клієнта Д. щодо працівника клубу. Разом зі статтею були опубліковані записи з камер відеоспостереження, отримані від власника клубу. На відео видно, як кілька поліцейських стоять навколо Д. і силою кладуть його на землю. Було також видно, як один із поліцейських вдарив Д. кийком та продовжував бити навіть коли той уже лежав нерухомо на підлозі. Відео супроводжувалося закадровим голосом такого змісту: “…Чоловік беззахисний. Але для одного офіцера цього явно недостатньо. Він кілька разів вдаряє сімʼянина та бʼє його своїм кийком, знову і знову…”
Через два дні компанія-заявниця опублікувала другу статтю під заголовком “Як розгорталася ніч побиття”. Разом зі статтею були опубліковані додаткові записи з камер відеоспостереження, на яких зображено поведінку Д. до прибуття поліції: він кидав листівки в співробітника клубу та агресивно жестикулював. Згодом цю історію підхопили декілька національних газет. На відео також було видно пана П., поліцейського, який арештовував Д. та клав його на землю з іншими поліцейськими. Його обличчя чітко видно на відео протягом кількох секунд. Варто вказати, що П. не брав участі у побитті агресивного клієнта клубу.
Що вирішили національні суди?
18 липня 2013 року адвокат поліцейського П. звернувся до компанії-заявниці з проханням припинити публікацію запису з камер відеоспостереження без розмиття обличчя його клієнта. Оскільки компанія відмовила у проханні, П. подав позов до регіонального суду міста Ольденбурга. Окрім судового наказу щодо припинення публікації непіксельованого чи нерозмитого відео, П. також вимагав відшкодування шкоди, яку він зазнав і може зазнати внаслідок публікацій. У цьому випадку він заявив, що декілька разів стикався з критичними коментарями щодо задокументованого інциденту від представників громадськості та власних дітей.
Регіональний суд частково задовольнив скаргу П. та зобов’язав компанію-заявницю припинити публікацію запису з камер відеоспостереження без розмиття обличчя поліцейського. Суд встановив, що запис камери відеоспостереження зображує П. під час здійснення ним офіційної діяльності як офіцера поліції, що застосовує силу, і, таким чином, відображає важливий аспект сучасного суспільства . Суд вказав, що навіть якщо монополія держави на застосування сили є предметом публічного обговорення, публікації все-таки порушують особисті права П. Суд зауважив, що П. не шукав публічної уваги та був невідомий громадськості до цього інциденту. Хоча П. знав про камери спостереження, запис був зроблений без його згоди під час виконання його професійних обов’язків. Суд також він зазначив, що публічний інтерес насамперед стосувався діяльності поліції як установи, а не П. як особи. Крім того, суд звернув особливу увагу на той факт, що перше відео, опубліковане на bild.de, демонструвало лише затримання та оминуло дії Д., що передували втручанню поліції.
Компанія-заявниця оскаржила рішення суду та подала апеляцію, яка була відхилена. Апеляційний суд підтвердив, що використання непіксельованого зображення П. порушило його особисті права. Суд також відхилив будь-які доводи заявника, зауваживши, що “будь-яке непіксельоване зображення було незаконним; супровідний закадровий текст міг змінити контекст, але це не було вирішальним у цій справі” . Ба більше, Федеральний конституційний суд відмовився прийняти конституційну скаргу компанії-заявниці без обґрунтованих причин.
Позиція ЄСПЛ
Оскільки жодна сторона не оспорювала наявність втручання у свободу вираження поглядів компанії-заявниці, ЄСПЛ одразу перейшов до аналізу виправданості такого втручання. Суд визнав, що втручання було передбачене національним законодавством та мало легітимну мету захисту прав інших осіб. Після цього Суд перейшов до оцінки критерію необхідності втручання в демократичному суспільстві.
Загальні принципи
Передовсім ЄСПЛ зауважив, що критерії для оцінки належного балансу свободи вираження поглядів та права на приватність вже були сформульовані практикою в справах Axel Springer AG v Germany та Von Hannover v Germany (No 2). Крім того, говорячи про обовʼязки та відповідальність журналістів, Суд зазначив, що потенційний вплив певного типу медіа є важливим фактором для оцінки пропорційності втручання. У цьому контексті Суд вкотре наголосив, що аудіовізуальні медіа мають більш безпосередній та потужний вплив ніж друковані, оскільки вони можуть передавати інформацію за допомогою інших засобів, наприклад Інтернету, що, своєю чергою, містить вищий ризик заподіяння шкоди праву на повагу до приватного життя.
Суд підкреслив, що концепція приватного життя включає елементи, пов’язані з правом особи на своє зображення, включно з публікаціями фотографій. Право кожної людини на захист свого зображення передбачає також право контролювати використання цього зображення: “Хоча в більшості випадків право контролювати таке використання передбачає можливість для особи відмовитися від публікації свого зображення, воно також охоплює право особи заперечувати проти запису, збереження та відтворення зображення іншою особою” (пункт 30 рішення).
Для аналізу релевантності та суттєвості висновків національних судів щодо балансу суперечливих прав (свободи вираження поглядів та права на приватність), ЄСПЛ взяв до уваги такі критерії з Axel Springer AG v Germany та Von Hannover v Germany (No 2):
- внесок публікацій в обговорення публічного інтересу;
- наскільки відомою є зображена особа та якою є її попередня поведінка;
- спосіб отримання інформації та її достовірність;
- зміст та форма публікації;
- наслідки публікації;
- суворість накладених санкцій.
Внесок публікацій в обговорення публічного інтересу. Суд послався на рішення національних судів щодо того, що записи відеоспостереження відображають важливий аспект сучасного суспільства, та визнав, що застосування сили представниками держави за своєю суттю є питанням публічного інтересу. Втім, ЄСПЛ погодився з рішеннями національних судів щодо того, що особисті права П. були порушені, оскільки вимога поліцейського стосувалася лише розмиття обличчя, а не видалення матеріалу через потенційне зловживання становищем чи неправомірну поведінку.
Наскільки відомою є зображена особа та якою є її попередня поведінка. ЄСПЛ вказав, що оскільки П. працював у поліції та не намагався привертати увагу громадськості, немає жодних ознак того, що він міг вважатися публічною особою. Навіть за умови виконання своїх офіційних функцій, державні службовці, такі як П., все-таки не є настільки відкритими до нагляду, а їх вчинки – до моніторингу у тому обсязі, в якому відкритими мають бути політики, хоча в окремих випадках виконання таких посадових обов’язків вони можуть бути піддані більшому рівню суспільної критики. ЄСПЛ відзначив, що жорстокість поліції може бути питанням публічного інтересу, але визнав, що хоча опубліковані записи зображували пана П. під час виконання своїх офіційних обовʼязків, супроводжуваних використанням сили, компанія-заявниця ніколи не стверджувала, що П. причетний до будь-якого виду неправомірної поведінки.
Суд зазначив, що навіть якщо державні службовці можуть піддаватися більш допустимій критиці, ніж звичайні громадяни, за відсутності попередніх звинувачень та порушень вони мають право захищати своє приватне життя від необґрунтованих звинувачень щодо зловживання службовим становищем. Це стосується і поліцейських. Суд також вказав, що хоча стаття 8 Конвенції не вимагає обовʼязкової невпізнаваності поліцейських в публікаціях у медіа, можуть існувати ситуації, за яких приватне життя окремого службовця може переважати.
Спосіб отримання інформації та його достовірність. ЄСПЛ визнав автентичність записів відеоспостереження, яка не оскаржувалася і під час національних проваджень. Навіть якщо П. не мав вибору щодо можливості бути записаним, Суд зазначив, що поточна справа не стосується використання прихованих камер.
Зміст та форма публікації. Передовсім Суд зауважив, що обсяг та техніка висвітлення певної теми є питанням журналістської свободи, яка обмежена етичними правилами та кодексами поведінки. При цьому Суд визнав, що право на захист приватності може призвести до накладення зобовʼязання на медіа щодо розмиття опублікованого зображення особи. Важливими факторами при оцінці дотримання балансу між конкуруючими інтересами будуть обрізання опублікованого відео та акомпонуючий цьому відео закадровий голос.
Хоча національні суди вказали, що публікація компанії-заявниці не висвітлювала дії Д., що передували інциденту, ЄСПЛ зазначив, що це стосувалося лише першої публікації: опубліковані відеоматеріали другої статті були довшими та дійсно відображали агресивну поведінку Д. щодо персоналу нічного клубу, а не лише дії поліцейських. Суд наголосив, що судовий наказ стосувався не лише двох матеріалів, а й будь-якої майбутньої публікації непіксельованих записів із камер відеоспостереження. Апеляційний суд пояснив таке рішення посиланням на необхідність попередньої згоди П. відповідно до національного закону, навіть якби його зобразили в більш позитивному світлі, ніж у першій публікації.
Враховуючи публічний інтерес у висвітленні застосування сили представниками державних органів та потенційне зобов’язання розмити зображення поліцейських, що вплинуло б на реалізацію права компанії-заявниці на свободу вираження поглядів, існувала необхідність збалансувати конкуруючі права, чого не було зроблено національними судами у поточній справі. Сам лише факт висвітлення застосування сили поліцією в негативному світлі не може означати, що таке висвітлення не має підлягати захисту з точки зору свободи вираження поглядів.
Наслідки публікації. Як зазначили національні суди, заборона на публікацію невідредагованих записів із камер відеоспостереження були виправдана особистими наслідками публікації для пана П., що проявлялися у критичних коментарях інциденту від представників громадськості та його дітей. Суд зазначив, що хоча такі наслідки стосувалися попередніх публікацій, національні суди при цьому не дослідили, наскільки будь-яка майбутня публікація невідредагованих записів із камер відеоспостереження – незалежно від супровідного до них висвітлення – призведе до негативних наслідків, що виправдали б зобов’язання пікселізувати зображення П.
Суворість накладених санкцій. ЄСПЛ підкреслив, що навіть за умови судового наказу компанії-заявнику не було заборонено повідомляти про поліцейський інцидент, висвітлений у статті, за умови використання відредагованого відео з камер відеоспостереження для ілюстрації. Хоча такий наказ не був надміру суворим, Суд не вважає його виправданим, оскільки при його впровадженні не було здійснено необхідного балансу конкуруючих інтересів щодо другої публікації та будь-якої майбутньої публікації невідредагованого запису з камер відеоспостереження.
Заключні думки ЄСПЛ
ЄСПЛ визнав, що національні суди належним чином врахували критерії Суду у контексті балансування статей 8 і 10 Конвенції щодо першої публікації. Проте Суд вказав, що пошук балансу національними судами щодо другої та будь-якої майбутньої публікації був неналежним. Без оцінки критерію внеску в обговорення публічного інтересу, національні суди заявили, що навіть заблюрене зображення фактичних обставин втручання поліції без висвітлення діяльності офіцера поліції в негативному ключі буде неправомірним. “Це може призвести до заборони – що є загалом неприйнятною незалежно від публічного інтересу щодо висвітлення використання сили поліцією – будь-якої майбутньої публікації невідредагованих зображень поліцейських, які виконують свої обов’язки, без їх згоди” (пункт 45 рішення).
З огляду на це, ЄСПЛ заключив, що втручання у свободу вираження поглядів не було необхідним у демократичному суспільстві, та визнав порушення статті 10 Конвенції через надмірний обсяг виданого судового наказу.
Значення рішення
Ця справа ЄСПЛ є вагомим прецедентом і для українських журналістів, адже в українських медіа висвітлення діяльності поліції (особливо їх потенційно протиправні дії) є вагомою часткою контенту. З одного боку, це рішення ЄСПЛ, як і його попередня практика, надає широке поле для висвітлення діяльності та облич державних службовців. З іншого боку, варто пам’ятати, що публікація певних фото може негативно відобразитися на репутації осіб, чия офіційна діяльність висвітлюється, і не завжди матеріали, в яких оприлюднюватимуться фотографії чи персональні дані держслужбовців, чи правоохоронців, матимуть суспільний інтерес. Тож одним з ключових елементів для того, аби свобода журналістської діяльності підлягала захисту є дотримання правил журналістської етики та належний захист приватності зображуваних осіб. Він має відбуватися таким чином, аби виконання загальнообовʼязкових функцій державних службовців не ставилося в один ряд зі зловживанням ними службовим становищем або неправомірною поведінкою, яка, безумовно, може підлягати ширшій критиці зі сторони медіа.