2021 рік у сфері цифрових прав у Страсбурзі розпочався з публікації рішення Палати у справі L.B. v Hungary. Заявник скаржився на порушення статей 8 та 13 Європейської конвенції про права людини (право на повагу до приватного життя та право на ефективні засоби захисту) через те, що на сайті Національного податкового та митного органу серед списку боржників опублікували його персональні дані, зокрема ім’я та адресу.
Якою була ситуація?
27 січня 2016 року угорський податково-митний орган опубліковав на своєму сайті інформацію про пана Л.Б. (заявника), а саме: його ім’я, адресу, податковий номер та суму несплачених податків. Підставою для публікації цієї інформації стала норма Закону про адміністрування податків, яка наділяла податкову повноваженнями публікувати перелік осіб, які мали податкову заборгованість у сумі понад 10 000 000 форинтів (приблизно 30 000 Євро) протягом останнього кварталу.
16 лютого 2016 року неназване онлайн-медіа створило інтерактивну “національну мапу неплатників податків”, де були й дані заявника, позначені червоною відміткою. При натисканні на неї на мапі висвітлювалася детальніша інформація про пана Л.Б.
Також його включили до переліку злісних неплатників податків – туди включали дані про осіб, які мали заборгованість понад 10 000 000 форинтів протягом більше ніж 180 днів. Після сплати боргу, відповідні дані видалялися зі списку, що і сталося згодом з даними заявника.
Позиція Європейського суду з прав людини
Перш за все, Суд вказав, що не розглядатиме в межах справи те, що дані з сайту використало онлайн-медіа, а також не оцінюватиме доступність опублікованих даних у пошукових системах. Причиною цього є різна природа обов’язків та відповідальності податкових органів за публікацію та відповідальності онлайн-медіа і пошукових систем. Він також відхилив попереднє заперечення угорського уряду щодо того, що заявник не вичерпав усі засоби національного захисту щодо видалення персональних даних за Законом про захист персональних даних.
Також Суд, з посиланням на свої попередні прецеденти, вказав, що дані про адресу заявника та дані про його економічну ситуацію стосуються приватного життя та підпадають під захист статті 8 Конвенції.
Водночас, пан Л.Б. не оспорював, що втручання у його право було передбачене законом. Легітимною метою втручання, на думку суду, можна було вважати захист економічного добробуту країни та інтересів третіх осіб щодо боржників через надання інформації про фінансовий стан таких боржників.
Найдетальніше, як і завжди, ЄСПЛ аналізував критерій “необхідності в демократичному суспільстві” та пропорційності втручання у права, гарантовані статтею 8 Конвенції. Перед тим як перейти безпосередньо до аналізу ситуації, суд зауважив, що надає державам більші межі розсуду (margin of appreciation) у сферах, пов’язаних з соціально-економічною політикою, адже національні органи влади краще за міжнародного суддю знають, що є публічним інтересом у цій сфері. Разом з тим, він наголосив на важливості захисту персональних даних у системі захисту прав, гарантованих статтею 8 Конвенції. У випадках, коли право є ключовим для особи, згадані вище межі розсуду будуть вужчими.
Надалі Суд перейшов до аналізу балансу між інтересом заявника щодо захисту власного права на повагу до приватного життя та інтересами загалу.
Більшість суддів визнала, що важко встановити наскільки публікація списків неплатників податків насправді впливає на ухилення від податків і дохід держави, водночас визнаючи можливість публікації таких списків доречною у разі відповідного бажання держави. У пункті 53 рішення Суд також вказав, що “оскільки доступ до подібної інформації [про виконання особою її податкових зобов’язань] має вплив на чесність бізнесу та функціонування економіки, то Суд готовий погодитися з тим, що розкриття переліку осіб, які заборгували значну суму податків мало інформаційну цінність для публіки як предмет публічного інтересу”.
Ще одним фактором, на який звернув увагу ЄСПЛ у контексті обробки персональних даних, стала тривалість такої обробки: дані видалялися з сайту одразу після сплати податкового боргу, а тому обробка не відбувалася довше, ніж було необхідно.
Щодо зазначення на сайті адреси заявника, то, на думку Суду, вказання імені та прізвища як ідентифікаторів було б недостатнім, оскільки могло б завадити розрізненню неплатника від інших осіб з такими ж даними. Це могло б спричинити негативні наслідки для хибно ідентифікованих осіб. У пункті 60 рішення йдеться про таке: “Саме тому Суд не ставить під сумнів погляд законодавця щодо того, що у подібній ситуації комбінація ідентифікаторів була потрібною для забезпечення точності та ефективності роботи запропонованої схеми. Законодавець не може критикуватися за те, що для надання коректної інформації про тих, хто ухиляється від сплати податків, він обрав домашню адресу особи як додаткову ідентифікуючу інформацію. Окрім того, заявник не запропонував, а Суд не встановив, що публікація інших даних, окрім тих, які є предметом розгляду у справі, було б менш обтяжливим або б становило менше втручання у його право на повагу до приватного життя”.
Останнім аргументом пана Л.Б. було те, що інформація була опублікована в Інтернеті, а отже, стала доступною надмірній та потенційно всесвітній аудиторії. На це Суд відповів, що метою публікації даних якраз і було спрощення доступу до них для всіх користувачів, незалежно від їхнього місцезнаходження.
У пунктах 67-69 рішення ЄСПЛ вказав, що сам факт того, що доступ до переліку не було обмежено, не означає, що такий перелік був предметом значної уваги. Для доступу до нього користувач мав зайти на сайт угорської податкової, відкрити відповідну вкладку і вже потім віднайти потрібну інформацію. Публікація такого переліку на порталі, присвяченому податковим питанням, навпаки, забезпечувала поширення інформації для тих, хто мав у ній безпосередній інтерес, не розкриваючи її для осіб, що такого інтересу не мали. Також податкова не дала можливості присоромити заявника, зокрема, через дозвіл залишати коментарі під таким переліком. Зважаючи на це, а також на те, що шкода щоденному життю пана Л.Б. не була доведена, ЄСПЛ 5 голосами проти 2 дійшов висновку про відсутність порушень його права на приватність у цій справі.
З чим не погодилися судді Раварані та Шюккінг?
Двоє суддів, що представляють у Суді Люксембург та Нідерланди, не погодилися з думкою більшості та виклали свою позицію у спільній окремій думці, що суперечить думці більшості (dissenting opinion). Вони вважають, що публікація адреси заявника порушувала його права за статтею 8 Конвенції, оскільки інших ідентифікаторів (включно з податковим номером) було б достатньо для ідентифікації особи його потенційними контрагентами та розрізнення від інших осіб з таким же іменем та прізвищем. Вони також не погодилися з позицією суду щодо відмови розглядати публікацію персональних даних в ізольованому контексті урядового веб-сайту. На їх думку, національні органи мали передбачати, що публікація відповідного переліку викличе інтерес у медіа, які готові розповсюджувати подібні матеріали, так само як і плітки. Вимагати ж доказів спричиненої шкоди було б недоречним, адже сам факт публікації переліку осіб, які не сплатили значну суму податків (понад 30 000 Євро) може зробити їх жертвами пограбування, оскільки потенційні злочинці думатимуть, що така особа має значні прибутки.
Важливість справи для розвитку цифрових прав
Це рішення Страсбурзького суду є небезпечним для захисту права на приватність, в чому важко не погодитися з суддями Раварані та Шюккінгом. У разі, якщо ЄСПЛ надалі ізольовано розглядатиме подібні справи щодо публікації державою персональних даних у мережі, не аналізуючи їх публічний вплив, держави можуть зловживати публікацією боргових та інших списків. Фактично, обгрунтувавши необхідність такої публікації власними межами розсуду, та не створюючи інфраструктути для публічного обговорення даних, держави зможуть уникнути відповідальності. У локальному контексті це також може означати виправдання побутового порушення права на захист персональних даних – наприклад, публікацію списків боржників за комунальні послуги, що також може спричинити негативні наслідки для людей.
Разом з тим, варто пам’ятати, що рішення не остаточне та може бути переглянуте Великою Палатою.