11 лютого 2025 року Європейський суд з прав людини (надалі – ЄСПЛ або Суд) виніс рішення у справі Novaya Gazeta and Others v Russia, яка стосувалася свободи вираження поглядів, захищеної статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі – Конвенція). У справі (яка обʼєднала в собі 161 скаргу) заявники оскаржували накладення на них кримінальних та адміністративних санкцій, а також застосування наказів щодо блокування медіа сервісів через їх твердження, вислови або заяви, які адвокували мир та засуджували повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Більшість скарг були повʼязані зі змінами до російського законодавства у сфері притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності, прийнятими на початку вторгнення.
ЄСПЛ став на сторону заявників, визнавши порушення статті 10 Конвенції. Суд дійшов висновку, що втручання національних органів у свободу вираження поглядів заявників не було необхідним у демократичному суспільстві, а накладені санкції не були пропорційними до переслідуваної мети. Суд зауважив, що обмеження вираження різноманітних думок, починаючи від антивоєнних плакатів та завершуючи образливими сатиричними висловами, не переслідувало легітимної мети, якщо такі вислови були першочергово спрямовані на заклик до миру без жодного насильницького контексту. ЄСПЛ також визнав, що судові рішення щодо заявників, винесені російськими судами, встановленими на території окупованого Криму, є незаконними.
У чому звинувачувалися заявники?
Від початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України, яке здійснювалося під офіційною назвою “спеціальна воєнна операція”, Роскомнадзор оприлюднив інформацію на своєму вебсайті, яка зобовʼязала медіа та інші інформаційні ресурси звітувати щодо війни лише по матеріалах та публікаціях, отриманих від офіційних російських ресурсів. Пізніше Генеральна прокуратура висунула вимогу до Роскомнадзору та провайдерів послуг щодо обмеження доступу до військових репортажів, опублікованих російськими незалежними медіа – новинні ресурси нібито “поширюють інформацію, яка подається як достовірна інформація, але не відповідає дійсності…”.
У свою чергу, 4 березня 2022 року у рекордні строки ухвалили закон, який вносив зміни до Кодексу про адміністративні правопорушення (КпАП) та Кримінального кодексу (КК) РФ. Згідно зі статтею 20.3.3 КпАП “публічні дії, спрямовані на дискредитацію розгортання Збройних Сил Російської Федерації для захисту інтересів Російської Федерації та її громадян і підтримки міжнародного миру та безпеки, включаючи публічні заклики до перешкоджання розгортанню Збройних Сил Російської Федерації для цих цілей”, караються штрафом у розмірі від 30,000 до 50,000 рублів для фізичних осіб, від 100,000 до 200,000 рублів для посадових осіб та від 300,000 до 500,000 рублів для юридичних осіб. Частина друга цієї ж статті передбачала кваліфіковані ознаки порушення (як от, заклики до несанкціонованих публічних зібрань або ризик завдання шкоди громадянам) та суворіші штрафи. У свою чергу, стаття 207.3 КК передбачала, що “публічне поширення завідомо неправдивої інформації, представленої як достовірні повідомлення, про використання Збройних Сил Російської Федерації для захисту інтересів Російської Федерації та її громадян та підтримки міжнародного миру та безпеки” карається штрафом до 1,500,000 рублів, виправними або обовʼязковими роботами, або позбавленням волі на строк до 5 років.
Через два дні Роскомнадзор заблокував як незалежні російські медіа (Mediazona, Sobesednik тощо) за висвітлення війни в Україні, так і іноземні медіа (Voice of America, BBC Russian Service тощо) з російськомовним контентом.
До яких наслідків призвело застосування цих норм?
Припинення діяльності медіа. Протягом зими-весни 2022 року представники медіа Novaya Gazeta – російської газети та одного із заявників – отримали від прокуратури та Роскомнадзору запити на видалення контенту щодо публікацій, які нібито містили “неправдиву інформацію суспільного значення про те, що Російська Федерація розпочала повноцінні військові дії…”. Інші запити зобовʼязали медіа видалити дві щоденні прямі трансляції про війну в Україні, п’ятиденний підсумок подій та новини про обстріли Харкова та Чернігова. Згідно з Роскомнадзором, “ … ця інформація не відповідає дійсності, нагнітає паніку серед людей і створює умови для масових заворушень та порушень громадської безпеки”.
Пізніше Novaya Gazeta під загрозою повного блокування та кримінального переслідування самостійно видалило решту матеріалів, опублікованих з 24 лютого по 4 березня, які висвітлювали військові події або використовували термін “війна” для їх опису. У травні 2022 року Роскомнадзор висунув звинувачення медіа у поширенні фейкових новин, оскільки в публікаціях використовувався термін “війна” замість офіційного “спеціальна воєнна операція”, а у липні – всі вебсайти медіа були заблоковані. Будь-які апеляції заявника в контексті національних судових проваджень не мали успіху – суди відхилили скарги заявника без обґрунтованих підстав.
В аналогічній ситуації опинилося і медіа Dozhd TV. Медіа отримало численні запити від Роскомнадзору з вимогою видалити контент, який містив інформацію про російські війська, обстріли міст та потерпілих серед цивільного населення, зокрема неповнолітніх. У березні 2022 року правоохоронні органи видали два попередження від прокурора міста Москви щодо поширення екстремістських матеріалів у медіа. Пізніше Роскомнадзор почав надсилати листи до операторів супутникового та кабельного телебачення з вимогою включення телеканалу Dozhd TV з їхніх пакетів, внаслідок чого вони припинили ретрансляцію телеканалу. Рішенням окружного суду згодом було заблоковано і вебсайт медіа.
Кримінальні провадження. Низку кримінальних проваджень було відкрито і щодо семи окремих заявників, які у різних формах висловлювали свою незгоду з військовими рішеннями російського командування та засуджували повномасштабне вторгнення. Зокрема, Владімір Кара-Мурза, опозиційний політик та журналіст, був звинувачений у поширенні фейкових новин про російську армію, вчиненому з корисливих цілей та мотивів політичної ненависті – у своїй промові заявник висловлювався щодо бомбардування російськими військами житлових кварталів та критичної інфраструктури, зокрема, пологових будинків, лікарень та шкіл, негативно відгукуючись про російську владу, включаючи президента Росії.
Пізніше Кара-Мурзу оголосили іноземним агентом із додатковим звинуваченням в участі в діяльності небажаної організації (Кара-Мурза був членом Фонду “Вільна Росія”). Згодом заявника звинуватили у державній зраді, кваліфікованій як “надання консультаційної або іншої допомоги іноземній організації в діяльності, що підриває безпеку Російської Федерації” – таке звинувачення випливло із минулих виступів заявника перед міжнародними організаціями, в яких засуджувалася легітимність президентських виборів 2024 року, викривався державний терор та політичні вбивства в Росії. Московський міський суд після закритого судового засідання визнав заявника винуватим за всіма пунктами обвинувачення, засудивши його до 25 років позбавлення волі в ізоляторі суворого режиму.
Крім того, національні органи висунули звинувачення проти Дмитра Гордона, українського журналіста та політичного коментатора, за розпалювання жорстокості проти російської влади та військовослужбовців. В інтервʼю, наданому українському новинному каналу, Гордон висловився у такій формі: “З Росією потрібно говорити мовою сили. … Вони бомблять наші будинки і вбивають мирних жителів. Жодного жалю – вбийте їх усіх без жалю, дійдіть до Путіна і вбийте його. …”. Пізніше Гордон був доданий до Списку терористів і екстремістів з огляду на його “екстремістські злочини” та оголошений іноземним агентом. За відповідними обвинуваченнями національний суд заочно засудив Гордона до 14 років позбавлення волі.
Інші пʼять заявників були звинувачені схожим чином та отримали достатньо суворі санкції: зокрема, 7 років позбавлення волі за заміну цінників у супермаркеті на етикетки з антивоєнними твердженнями, 7 років позбавлення волі за репост дописів щодо антивоєнного протесту в соцмережі, 11 років позбавлення волі за публікацію відео у YouTube під назвою “ВІЙНА. ПІДСУМКИ ДЕВʼЯТОГО ДНЯ. Удари по атомній електростанції, тактика зачистки в сирійському стилі, три збиті російські бойові літаки”.
Адміністративні провадження. Інші заявники були звинувачені у дискредитації російської армії у формі адміністративних проваджень. Такі обвинувачення випливали із публічного вираження антивоєнних наративів, які маніфестувалися, зокрема, у таких формах:
- використання фрази “НІ ВІЙНІ” або її варіацій на знаках, плакатах, одязі, наклейках, у публікаціях в соціальних мережах, хештегах та малюнках заявників;
- використання ряду зірочок, розташування яких збігається з кількістю літер російської фрази “НІ ВІЙНІ” (пізніше національні суди дійшли висновку, що навіть просте використання слова “війна” завдає шкоди репутації російської армії);
- використання фраз щодо сприяння миру, вислови підтримки чи солідарності з Україною, включаючи посилання на характерні синьо-жовті кольори державного прапора України;
- псування символу “Z”, емблеми вторгнення Росії в Україну, або зіставлення його з нацистськими символами, щоб підкреслити їх очевидну схожість;
- проведення історичних паралелей між нацистським вторгненням до СРСР під час Другої світової війни та вторгненням Росії в Україну;
- твердження, що політика Росії є новою формою фашизму, яку необхідно перемогти;
- використання власних посад та впливу на аудиторію для передачі антивоєнних повідомлень (наприклад, заклики до припинення війни від голови московського муніципального району та муніципальних радників Санкт-Петербурга);
- використання антивоєнних наративів у креативних формах: штампування антивоєнного тексту на грошах для поширення повідомлення, проєктування тексту “NO.WAR.RUSSIA” на фасад будівель, виготовлення картонної коробки у формі сигаретної пачки з попереджувальним повідомленням “Попередження здорового глузду: спеціальна воєнна операція вбиває”, виставлення хрестів у громадському парку в Москві з питанням “Скільки загинуло в Маріуполі? І за що?” тощо;
- висловлення антивоєнних поглядів поза публічною сферою, у приватному або професійному середовищах: поширення антивоєнного контенту з українських джерел у сімейному обговоренні (про заявницю повідомив її чоловік у поліцію), поширення антивоєнних відео (про заявника повідомили колеги з роботи).
Якої думки дотримується ЄСПЛ?
У своїх відповідних скаргах заявники стверджували, що припинення діяльності медіа-організацій та судове переслідування окремих заявників, які виступали за мир та проти війни, порушили їхнє право на свободу вираження поглядів згідно зі статтею 10 Конвенції. Враховуючи аналогічний предмет скарг, ЄСПЛ вирішив обʼєднати заяви та розглянути їх у єдиному рішенні.
Передовсім Суд визнав наявність втручання у свободу вираження поглядів щодо всіх заявників. Після цього Суд перейшов до аналізу трискладового тесту для оцінки правомірності такого втручання, а саме: критеріїв передбачуваності втручання законом, наявності легітимної мети та необхідності втручання у демократичному суспільстві.
Передбачуваність втручання законом. ЄСПЛ вказав, що кримінальні провадження щодо окремих двох заявниць здійснювалися “судами” в Криму, встановленими у міжнародно визнаних кордонах України. Оскільки застосування російського законодавства поширилося на територію Криму всупереч Конвенції, ЄСПЛ визнав, що російський закон не відповідає терміну “закон” у розумінні Конвенції, а втручання є незаконним. Такий висновок випливає зі справи Ukraine v Russia (re Crimea), де ЄСПЛ наголосив, що на окупованій території України (себто Криму) повинно застосовуватися українське законодавство. В іншому випадку, поширення Росією свого законодавства на територію Криму прямо порушує вимоги Конвенції, яку слід тлумачити крізь призму міжнародного гуманітарного права (пункт 946 рішення).
У контексті проваджень щодо інших заявників Суд визнав, що терміни національного закону, як-от “дискредитація” або “завідомо неправдива інформація”, є нечіткими, а тлумачення національних судів – надмірно широким, оскільки ці терміни додатково застосовувалися до тверджень, які критикували російські воєнні дії або висловлювали пацифістські погляди. Суд висловив серйозні сумніви щодо відповідності таких обмежень критерію передбачуваності законом, проте вирішив проаналізувати всі критерії з огляду на значні проблеми з необхідністю впроваджених обмежень у демократичному суспільстві.
Легітимна мета. Враховуючи відсутність аргументів уряду, Суд презюмував із судової практики, що національні органи переслідували цілі захисту національної безпеки, територіальної цілісності та громадської безпеки. Втім, ЄСПЛ підкреслив, що обмежувальні заходи застосовувалися невибірково до широкого спектру вираження поглядів, включаючи мирні антивоєнні протести, фактичні висвітлення подій в Україні та заяви на підтримку України. У цьому випадку національні органи не продемонстрували, як прояви пацифізму чи незалежні репортажі могли загрожувати національній або публічній безпеці. ЄСПЛ не переконався у наявності легітимної мети, проте презюмував її наявність для аналізу останнього критерію.
Необхідність втручання у демократичному суспільстві. ЄСПЛ зазначив, що заявники зазнали різних форм втручання в їхню свободу вираження поглядів, включаючи адміністративні штрафи, попереднє ув’язнення, позбавлення волі та припинення діяльності медіа через критику військових дій Росії в Україні або поширення інформації, яка не відповідає офіційній. Суд зауважив, що оскаржувані вислови стосувалися предмета суттєвого публічного інтересу та значення: неспровокована військова агресія проти сусідньої держави призвела до великого міжнародного збройного конфлікту з глибокими наслідками як для європейської, так і для глобальної безпеки. Суд вказав, що будь-які обмеження на політичні дебати такого предмету повинні супроводжуватися належним обґрунтуванням, навіть за умови попереднього відступу Держави-члена за статтею 15 Конвенції (відступ від зобовʼязань під час надзвичайної ситуації). Більше того, Суд наголосив, що під час надзвичайного стану будь-які вжиті заходи повинні бути спрямовані на захист демократичного порядку, який включає плюралізм, толерантність та широту світогляду.
ЄСПЛ зауважив, що більшість висловлювань заявників не містили закликів до жорсткості, ненависті чи будь-якої протиправної діяльності. Суд підкреслив, що просте використання слова “війна” не означає підбурювання до насильства, а сам термін повинен аналізуватися в конкретному контексті. У поточній справі заявники обвинувачені суто за використання терміну “війна” замість офіційно визнаного “спеціальна воєнна операція”: “Здається, цей семантичний вибір має на меті зменшити масштаб та характер бойових дій, зображуючи конфлікт як обмежений і виправданий, а не як широкомасштабну агресію. Судове переслідування осіб за просте використання слова “війна” на противагу цьому наративу є зловживанням правовими механізмами для забезпечення ідеологічного конформізму та придушення законних публічних дебатів” (пункт 113 рішення).
ЄСПЛ висловив занепокоєння щодо обвинувачення заявників, які виражали солідарність з Україною або демонстрували українські національні кольори. Хоча Суд і визнавав виправданою заборону певних символів з огляду на конкретний історичний контекст (Borzykh v Ukraine щодо заборони георгіївської стрічки), ЄСПЛ наголосив, що вираження підтримки сусідній країні, яка зазнала нападу, та її народу за своєю суттю не загрожує національній безпеці чи громадському порядку, а також не схвалює будь-яку екстремістську ідеологію: “Судове переслідування заявників за участь у таких символічних висловлюваннях розкриває політику, спрямовану на придушення та стигматизацію будь-яких сентиментів, які сприймаються як співчутливі до України, тим самим нав’язуючи одностороннє трактування конфлікту, де домінує Росія. Санкціонуючи навіть такі нешкідливі прояви солідарності, російська влада продемонструвала рівень нетерпимості до інакомислячих поглядів, який принципово несумісний з плюралізмом та відкритими дебатами, необхідними для демократичного суспільства” (пункт 114 рішення).
ЄСПЛ зауважив, що сатиричні або провокаційні висловлювання заявників для передачі антивоєнних повідомлень також підпадають під захист статті 10 Конвенції. Більше того, Суд зазначив, що використання суперечливих та провокаційних образів, таких як нацистська символіка, для проведення паралелей із поточними подіями, також може слугувати легітимним інструментом для стимулювання публічних дебатів. Суд наголосив на потребі аналізу використання такої символіки у загальному контексті, враховуючи виправдану заборону нацистських символів в деяких випадках з огляду на моральну відповідальність держави (Nix v Germany). ЄСПЛ визнав, що у поточній справі використання заявниками таких зображень було нерозривно пов’язане з їхньою критикою поточних військових дій та намаганнями перенести клеймо нацистських образів на сучасні символи агресії. Хоча такі порівняння можуть бути досить образливими, Суд підкреслив, що вони становлять потужний метод політичної критики для провокації роздумів щодо характеру конфлікту.
Щодо заявників, які були притягнуті до відповідальності за поширення інформації про російські воєнні злочини (як-от трагедія у Бучі або авіаудар по Маріупольському театру), ЄСПЛ зазначив, що ці події висвітлювалися та розслідувалися на міжнародному рівні, що вказує на наявність законного публічного інтересу. Водночас національні органи не вважали за потрібне перевірити правдивість та точність такої інформації: оскільки вона суперечила офіційним заявам, така інформація автоматично класифікувалася як фейкові новини. ЄСПЛ наголосив, що обмеження поширення інформації про воєнні звірства лише захищає порушників від відповідальності, а повна заборона на обговорення потенційних воєнних злочинів є несумісною зі статтею 10 Конвенції.
ЄСПЛ підкреслив системність та широкомасштабність невиправданих обмежень щодо вираження думок, повʼязаних з війною в Україні. Спрямовуючи свої зусилля на прості пацифістські заяви та детальні звіти щодо злочинів, національні органи здебільшого придушували інакомислячих осіб, а не зменшували ризики національній безпеці. В підтвердження цього Суд наголосив на різноманітті формулювань, на які було накладено обмеження, а також застосуванні національного закону, який дозволив широко тлумачити терміни “дискредитація” та “завідомо неправдива інформація”.
Суд вказав, що притягнення до відповідальності за мирне вираження критики політики або обмін інформацією є невиправданим та створює “охолоджуючий ефект на подальше вираження думки громадян. ЄСПЛ наголосив, що національні суди не аналізували обвинувачення щодо заявників, дотримуючись думки, що “будь-яка критика військових дій або відхилення від офіційних наративів за своєю суттю шкодять національним інтересам” (пункт 119 рішення). За умови відсутності оцінки контексту та змісту оскаржуваних висловлювань навіть використання терміну “війна” замість “спеціальна воєнна операція” вважалося шкідливим.
ЄСПЛ окремо проаналізував вислови Дмитра Гордона (“…вбийте їх усіх без жалю”), якого було звинувачено у пропаганді насильства проти російських військових та їхнього керівництва. Суд визнав беззаперечну жорстокість змісту тверджень, проте наголосив на потребі аналізу контексту, в якому їх було висловлено. Суд вказав, що оскаржувані вислови очевидно були спрямовані не на російське цивільне населення, а радше на осіб, які брали активну участь у військових операціях, та політичних діячів, які ініціювали бойові дії. ЄСПЛ зауважив, що підхід національного суду у поточному випадку був спрямований на придушення будь-якої критики російських військових дій, незалежно від її характеру та контексту.
ЄСПЛ окремо звернув увагу на притягнення заявників, які висловлювали антивоєнні наративи у Інтернеті, до відповідальності за законом, який не був чинним на момент їх публікації. Суд наголосив, що ретроспективне застосування закону становить фундаментальну проблему: “Накладення на заявників зобов’язання передбачати майбутні законодавчі зміни або постійно моніторити власні облікові записи та видаляти попередньо опублікований онлайн-контент, який пізніше міг стати незаконним через подальші юридичні зміни, є невиправданим та непропорційним тягарем, який призводить до “охолоджуючого ефекту” для свободи вираження думки” (пункт 122 рішення).
ЄСПЛ також наголосив на виключній суворості та непропорційності фінансових санкцій, накладених на заявників. Суд зазначив, що великі штрафи у поточній справі слугують не покаранням, а чітким попередженням громадськості. Таке попередження придушує дискусію щодо питань суттєвого публічного інтересу та створює середовище самоцензури.
У контексті припинення діяльності медіасубʼєктів, ЄСПЛ звернувся до справи Mukhin v Russia, у якій скасування реєстрації медіа, що спиралося винятково на формальні попередження без аналізу їх необхідності та пропорційності, було визнано невиправданим. Суд аналогічно застосував власні висновки до поточної справи, вказавши, що у більшості випадків національний суд не надав жодних причин щодо потреби у припиненні діяльності крім посилання на формальні попередження. ЄСПЛ зазначив, що блокування незалежних медіа в російському суспільстві значно обмежило доступ до різних видів інформації, яка становить суттєвий публічний інтерес.
Проаналізувавши вищезгадані критерії, ЄСПЛ дійшов висновку, що національні органи не надали суттєвих причин для виправдання втручання у свободу вираження поглядів заявників: “Радше, накопичення настільки великої кількості подібних випадків демонструє, що вони [накладені заходи] були частиною ширшої кампанії придушення інакомислення щодо військових дій в Україні” (пункт 125 рішення). З огляду на це, Суд визнав порушення статті 10 Конвенції щодо всіх заявників.
У чому полягає значення справи?
Ця справа ЄСПЛ є першим прецедентом, який адресує свободу вираження поглядів безпосередньо у контексті російського повномасштабного вторгнення. ЄСПЛ прямо засудив російську законодавчу політику, яка перешкоджає діяльності незалежних медіа шляхом адміністративного тиску, цензури та каральних заходів. Суд також визнав неправомірною судову заборону на вживання терміну “війна”, образливих висловлювань та гострих виразів (навіть якщо вони несуть насильницький підтекст) без належного аналізу змісту висловлювань і врахування історичного та сучасного контекстів.
ЄСПЛ також чи не вперше висловив сумніви щодо відповідності широких термінів, як-от “завідомо неправдива інформація” або “дискредитація”, критерію передбачуваності законом під час трискладового тесту. Такий підхід Суду є правильним та може спонукати держави утриматися від використання розмитих термінів у власному законодавстві у контексті заборони категорій протиправного контенту (наприклад, заборона “дезінформації”).
Крім того, ЄСПЛ критикував ретроспективне обмеження свободи вираження поглядів, непрямо наголошуючи на правилі єдиної публікації (так званий “single publication rule”), відповідно до якого засудження за дифамацію чи будь-яке інше поширення контенту має відштовхуватися від моменту публікації контенту та законодавчих норм, що діяли на той момент, навіть за умови подальшої доступності такого контенту. У цій справі Суд став на сторону заявників, зауваживши, що контент має оцінюватися з огляду на законодавчу ситуацію на момент публікації, – висновок, який слугує позитивним кроком у практиці ЄСПЛ.
ЄСПЛ також офіційно підтвердив незаконність національних судів, які були встановлені на окупованих територіях України, зокрема, в Автономній Республіці Крим. Суд визнав, що рішення, винесені цими судами щодо заявників, не були правомірними. Таке рішення є особливо важливим, враховуючи велику кількість українських журналістів та активістів, які були увʼязнені на окупованих територіях за їх проукраїнську позицію, та над якими здійснюється “судовий процес”.
Окремої уваги заслуговує і думка судді Даріана Павлі, який погодився з рішенням ЄСПЛ, наголосивши на систематичній природі російських репресій, які тривали десятиліттями: “Улюблений метод російської влади полягав у тому, щоб ідентифікувати, на будь-яку тему, найбільш обмежувальні моделі, які вона могла знайти в демократичному світі, а також об’єднати та навантажити їх у токсичну та явно антидемократичну суміш” (пункт 11 думки). Павлі закликав дивитися на російську ситуацію не крізь призму ізольованих випадків, а в цілому, аналізуючи скоординовану державну політику щодо заглушення інакомислення та монополізації інформаційного простору, особливо під час війни в Україні.