18 травня 2021 року Європейський суд із прав людини виніс рішення у справі OOO Informatsionnoye Agentstvo Tambov-Inform v Russia. Компанія-заявник скаржилася на порушення її права на свободу вираження поглядів, гарантованого статтею 10 Конвенції, оскільки на неї наклали штрафи за публікацію на власному сайті трьох статей та соціологічного опитування у передвиборчий період.
Які матеріали опублікувала компанія-заявник?
У листопаді 2001 року компанія заснувала «Інформаційне агентство Тамбов-інформ» – онлайн-медіа у формі інформаційного агентства. Компанія зареєструвала свій сайт http://www.taminfo.ru/ як електронне періодичне видання.
У 2011 році, за місяць до початку передвиборчої агітації стосовно виборів у Державну Думу, на веб-сайті агентства журналістом А було опубліковано дві статті: «Чудеса перетворень, або як олігарх-соціаліст став консерватором» та «За слова потрібно відповідати». У статтях йшлося про кандидата Б та партії «Єдина Росія» і «Справедлива Росія». Вони містили, зокрема, наступні рядки: «Як це звично для виборчих кампаній, багато політиків розповсюджують обіцянки, які вони радісно забудуть після виборів. Або ж вони імітуватимуть бурхливу діяльність Це все регулярно трапляється, в той час як проблеми залишаються на місці. Члени Єдиної Росії – найкращі в цьому.”, “При цьому, те, що робить Єдина Росія, не заслуговує на щось більше, аніж сміх».
Крім того, у невизначену дату, на веб-сайті було розміщено соціологічне опитування із питанням «За яку партію ви голосуватимете на виборах 4 грудня 2011 року?». Опитування містило імена декількох політичних партій, а також опцію «Я не певний/певна». Варто зауважити, що користувачі могли одразу натиснути на опцію «Результати».
Після цього на сайті було розміщено аналітичну статтю стосовно результатів згаданого опитування під назвою «Оцінка результатів соціологічного опитування в Інтернеті: Єдина Росія не отримує абсолютної більшості, водночас як протестне голосування набирає обертів». У статті вказувалося, що в опитуванні взяло участь 2 000 осіб, а також надавалися деякі статистичні дані стосовно преференцій голосуючих.
Що вирішили російські суди?
У провадженні стосовно публікації перших двох статей суд притягнув компанію-заявника до адміністративної відповідальності за “виготовлення, розповсюдження або розміщення матеріалів агітації всупереч виборчому законодавству” за зверненням регіональної виборчої комісії. Суд зазначив, що деякі частини тексту статей можна вважати передвиборчою агітацією, оскільки вони містять негативні коментарі про кандидатів партій «Єдина Росія» та «Справедлива Росія», а тому вони мали містити інформацію про особу, що виготовила агітацію, кількість розповсюджених копій матеріалу та інформацію про їх оплатність із виборчих фондів.
Суд відхилив доводи заявника, що виключно редактор агентства повинен нести відповідальність, а засновник компанії не відповідає за опублікований контент, відповідно до положень редакційного статуту. Оскільки оспорювані статті було видалено із сайту, на компанію було накладено мінімальний штраф у розмірі 50 000 рублів (приблизно 1 235 євро). Апеляційний суд підтримав рішення, вказавши, що втручання компанії у діяльність агентства як медіа було б «прийнятним» за цих обставин, включно – задля нагляду за дотриманням вимог редакційного статуту.
У 2012 році в окремому провадженні заявник був також притягнутий до відповідальності за порушення порядку регулювання участі засобів масової інформації у наданні інформації стосовно виборів або референдуму. Мировий суддя зазначив, що негативні коментарі в статтях, опублікованих до офіційної передвиборчої агітації, заохочували виборців сформувати негативну думку про певну партію, а тому вони вважаються передвиборчою агітацією. На компанію було накладено мінімальний штраф у розмірі 30 000 рублів (приблизно 730 євро), який підтримала апеляційна інстанція.
Водночас, у паралельному провадженні щодо журналіста А, згадані статті якого вийшли у друкованому медіа, що належить компанії-заявнику, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність будь-якого заохочення виборців до голосування або отримання певного результату виборів у статтях і, як наслідок, передвиборчої агітації у значенні виборчого законодавства.
У провадженні стосовно соціологічного опитування компанію-заявника притягнули до відповідальності за поширення громадської думки без надання інформації про організацію, що керувала опитуванням, час та регіон його проведення, метод збору інформації, статистичні дані щодо ймовірної похибки тощо. Аналогічно на компанію наклали штраф у розмірі 30 000 рублів. Окружний та регіональний суди залишили рішення без змін.
Що сказав Страсбург?
У провадженні стосовно публікації перших двох статей журналіста А ЄСПЛ передовсім вказав, що національне законодавство слід тлумачити таким чином, що засновник компанії несе відповідальність за відповідні публікації, оскільки надає платформу для вираження поглядів. Після цього Суд перейшов до трискладового тесту, аби визначити наявність/відсутність порушення.
Аналізуючи критерій «передбачуваності обмеження законом», ЄСПЛ наголосив на особливостях виборчого контексту, зазначивши, що під час виборів законодавство не може тлумачитися широко та бути непередбачуваним для учасників процесу, оскільки це порушуватиме право на вільні вибори, визначене Конвенцією. При цьому, Суд вказав, що ані Кодекс про адміністративні правопорушення, ані Закон про вибори депутатів конкретно не регулюють питання передвиборчої агітації через ЗМІ в Інтернеті.
Виключно друковані, радіо або телевізійні медіа є предметом регулювання вищезазначеного законодавства. Тому незважаючи на можливість застосування положень Кодексу до агітації в Інтернеті, притягнення до відповідальності у цьому випадку було сумнівним. Втім, Суд вирішив сконцентруватися на інших критеріях трискладового тесту.
Після цього Суд перейшов до критеріїв наявності легітимної мети та необхідності втручання у демократичному суспільстві. За проханням заявника у своїх судженнях Суд посилався на рішення Orlovskaya Iskra v Russia, що також стосувалося парламентських виборів та обмеження участі медіа у передвиборчій агітації. Зокрема, ЄСПЛ погодився, що втручання національних органів переслідувало мету захисту прав інших осіб, а саме, забезпечення прозорості виборчого процесу та забезпечення споживачам отримання достовірної, правдивої та збалансованої інформації задля здійснення ними поінформованого вибору до Держдуми.
При оцінці необхідності втручання у демократичному суспільстві Суд, насамперед, зауважив значну відмінність між цією справою та Orlovskaya Iskra v Russia, а саме – публікація статей не у друкованому виданні, а Інтернеті.
ЄСПЛ наголосив, що «Інтернет відіграє важливу роль у розширенні публічного доступу до новин та загалом у сприянні розповсюдженні інформації. Особливої ваги ця роль набуває протягом виборів, які особливо сприяють участі у політичних дебатах або інших дебатах з питань суспільного/загального інтересу. Інтернет дозволяє створювати нові форми вираження та діяльності, що підпадають під дію статті 10 пункту 1 Конвенції.
З огляду на свою доступність та здатність передавати інформацію та ідеї «незалежно від кордонів», Інтернет також розширює доступність, різноманітність та охоплення традиційних медіа за допомогою своїх онлайн-медіа, а також сприяє розвитку їх ролі як «сторожового пса», яка є більш нагальною у період виборів».
У вищезазначеному рішенні Суд визнав суттєве обмеження свободи вираження поглядів; разом з тим, у контексті онлайн-публікацій воно проявляє себе ще яскравіше, адже Інтернет на сьогодні є основним джерелом інформації для більшості осіб. У п. 89 рішення Суд вказав, що сайт заявника є локальним медіа, схожим у розмірі на місцеву газету. Хоча Суд не виключає, що масштабні онлайн-платформи, котрі охоплюють більший зміст та аудиторію, можуть становити загрозу для цілісності виборчого процесу, він не вважає, що локальний сайт може бути такою загрозою.
Крім того, при аналізі Суд взяв до уваги два аспекти: темпоральний та матеріальний. Перший аспект пов’язаний із покаранням заявника через недотримання строків передвиборної агітації. Суд зауважив, що строки обмежень на поширення агітації, передбачені законом (за 4 тижні до виборів), були навмисне продовжені понад 28 днів лише для того, аби покарати заявника ще до початку кампанії. При оцінці матеріального аспекту Суд визнав необгрунтованими вимоги уряду від заявника вказати відповідну кількість копій публікацій, вказавши, що така вимога є допустимою виключно для друкованого видання.
Нарешті, Суд акцентував свою увагу на тому, що національні суди не аналізували шкоду, спричинену змістом опублікованих статей. Таку шкоду можна оцінити лише отримавши інформацію, що свідчить про намір агітувати, чого російські суди не зробили. Так суди не проаналізували добросовісного дотримання працівниками медіа журналістської етики, а також не надали Суду будь-яких даних, що стосуються статистики відвідуваності чи трафіку сайту на сторінках, де були опубліковані суперечливі статті. З огляду на ці фактори Суд знайшов порушення статті 10 Конвенції у провадженні щодо публікації статей журналіста А.
У провадженні стосовно публікації соціологічного опитування ЄСПЛ аналізував лише критерій необхідності у демократичному суспільстві як найбільш суперечливий. Суд врахував доводи заявника стосовно того, що учасники, котрі заповнювали опитувальник, не могли одразу або в будь-який інший час побачити результати.
Щодо вимоги уряду надати інформацію про опитування та його замовників, в п. 109 рішення Суд вказав таке: «Видається, що метод опитування, використаний у цьому випадку, спирався на погляди користувачів, які відвідали цей конкретний сайт і які не є представниками електорату в цілому; отже, принаймні деякі з законодавчих вимог щодо опитувань, зокрема такі як потреба вказувати похибку опитування, є незастосовними».
Отже, Суд дійшов висновку про невиправдане втручання у права заявника і, як наслідок, порушення статті 10 Конвенції та права компанії-заявника на свободу вираження поглядів.
Що корисного в цьому рішенні для цифрових прав та онлайн-медіа?
ЄСПЛ вказав на неприпустимість надмірного контролю за онлайн-медіа у період виборів. Суд вкотре наголосив на тому, що для притягнення онлайн-медіа та користувачів до відповідальності за розміщення інформації в мережі, необхідним є аналіз аудиторії розміщеного контенту. Так шкода, яку може завдати невеликий регіональний сайт, є неспівмірною зі шкодою, яку може принести розміщення певної інформації в соцмережах. Важливо, що Суд залишив можливість дійти іншого висновку та застосувати інші стандарти до справ, які стосуватимуться агітації на великих платформах.
Вартою уваги є позиція суду щодо незастосування окремих вимог щодо маркування соціологічних опитувань до опитувань користувачів, що проводяться на веб-сайтах. Це може додатково захистити онлайн-медіа, що проводять опитування власних користувачів, від тиску зі сторони регулятора та може бути корисним при внесенні змін до Виборчого кодексу України, що нині розробляються парламентом.