11 травня 2021 року Європейський суду з прав людини оприлюднив власне рішення у справі Kilin v Russia. Заявника було засуджено за публічні заклики до насильства та етнічної нетерпимості через розміщення у “ВКонтакте” відео та аудіоматеріалів. Сам Роман Кілін скаржився на порушення вимог статей 6 (право на справедливий судовий розгляд) та 10 (свобода вираження поглядів) Європейської конвенції про права людини.
Що зробив заявник?
У 2009 році користувач “Роман Килин” завантажив у “ВКонтакте” відео з назвою “Россия 88 (Бабулька)” та пісню групи “Коловрат” “Слава России”. Відео було нарізкою моментів з фільму “Россия 88” російського режисера Павла Бардіна про скінхедів у Росії у жанрі мок’юментарі. У фільмі розповідається про вигадану банду скінхедів, що знімає пропагандистські ролики для Інтернету, а також про сімейну драму лідера банди після того, як він дізнається, що його сестра зустрічається з вихідцем з Кавказу. Замість титрів у фільмі міститься перелік осіб, вбитих скінхедами у Росії у 2008 році.
Відео, за яке заявника було притягнуто до відповідальності, триває 1 хвилину та містить діалог між бабусею та представником банди, який закінчується тим, що бабуся закликає вигнати всіх “чорних” з Москви та б’є двох чоловіків битою. Варто зазначити, що матеріали, розміщені Кіліним, були доступні лише для його друзів.
Втім, це не завадило російським правоохоронцям: вони додалися до користувача у друзі, а у вересні 2010 року, відкрили проти нього кримінальне провадження, обшукали дім та вилучили особистий комп’ютер. Правоохоронці провели психологічну та лінгвістичну експертизи. На думку експертів, розміщений ролик був цілісним і, хоча, в оригіналі він проливав світло на маніпулятивні тактики націоналістичних організацій, поза контекстом фільму це набувало іншого значення: побиття азербайджанців було проголошене “святою справою”. Пісня ж містила слова “изгнать необходимо из России черную мразь”, що розцінили як заклик до насильства щодо представників неросійських спільнот.
Що сказали російські суди?
Мировий суддя, що розглядав справу у першій інстанції, засудив Романа Кіліна до півтора років позбавлення волі умовно за поширення закликів до екстремізму (відповідно до ч. 1 ст. 280 КК РФ). Заявник стверджував, що він не був користувачем акаунту у “ВКонтакте”, який поширив інформацію. Втім, інші свідки підтвердили, що комунікували з ним через цей акаунт.
Апеляційний суд вказав, що мировий суддя припустився помилки у фактичному аналізі справи. На його думку, відео містило заклики до розпалювання міжетнічної ворожнечі між росіянами та азербайджанцями, було поширено на всіх користувачів мережі “ВКонтакте”. Це, зокрема, свідчило про умисел заявника. Суд не змінив захід покарання, а фактично, змінив мотивацію рішення. Касаційний суд підтримав висновки апеляційної інстанції.
У касаційній скарзі Кілін наголошував, що немає достатніх доказів того, що за акаунтом стоїть саме він, що його має бути притягнуто до відповідальності за Кодексом про адміністративні правопорушення, а також, що сам фільм не було кваліфіковано як екстремістський матеріал. Втім, під час судових засідань він не висловлював власної позиції щодо відео.
Окремо варто вказати, що апеляційний суд вирішив проводити слухання у закритому режимі задля безпеки заявника, звинуваченого у вчиненні злочину проти національної безпеки. Це рішення стане підставою для визнання у цій справі порушень його прав за статтею 6 Конвенції.
Якою була думка Страсбургу?
Сторони, по суті, не оспорювали наявність втручання у права заявника, а також те, що таке втручання було передбачене законом та переслідувало легітимну мету запобігання заворушенням чи злочинам та захисту прав інших осіб. Водночас, аналіз того, чи було втручання необхідним у демократичному суспільстві, є цікавішим для розвитку практики у сфері захисту цифрових прав.
ЄСПЛ підкреслив, що керівними для нього при аналізі справи будуть фактори, визначені у рішенні у справі Perincek v Switzerland, а саме:
- соціальний та політичний фон, на якому були зроблені заяви;
- чи можна висловлювання, справедливо витлумачені та розглянуті в їх безпосередньому чи ширшому контексті, розглядати як прямий чи опосередкований заклик до насильства чи як виправдання насильства, ненависті чи нетерпимості;
- спосіб, у який були зроблені заяви, та їх здатність – пряма чи непряма – призвести до шкідливих наслідків.
У цьому рішенні Суд вирішив сконцентруватися на тому, чи був у заявника намір у розпалюванні ворожнечі. Він зважив на позицію ECRI та вказав, що такий намір можна встановити у випадках, коли існує однозначний заклик особи вчинити певні дії, або ж тоді, коли використовується сильна мова чи на намір вказує попередня поведінка особи. Такою поведінкою в рамках цієї справи стала послідовність завантаження відео та аудіо на свою сторінку, а також загальна поведінка заявника в межах провадження, зокрема його небажання говорити.
Водночас, у п. 79 рішення Суд вказав, що “обмін стороннім контентом в Інтернеті через соціальні медіа є частим способом спілкування та соціальної взаємодії, і що він не завжди переслідує якусь конкретну комунікативну мету або цілі, особливо коли особа не супроводжує цей контент будь-яким коментарем або якимось іншим чином висловлює власне ставлення до нього”.
Щодо природи висловлювань заявника у цій справі, то Суд дійшов висновку, що вони не є ані внеском до дебатів з питань, що становлять публічний інтерес, ані формою мистецького вираження поглядів, які підлягають більшому рівню захисту. Так, у п. 86 рішення ЄСПЛ вказав, що оригінальний меседж фільму “Россия 88” більше не був очевидним, оскільки відео було представлено ізольовано від загального контексту фільму і без будь-якого контексту чи коментарів з боку користувача. Через це звичайний глядач міг помилитися щодо меседжу оригінального фільму: висміювання методів пропаганди расистського порядку денного. Подальше ж завантаження на свою сторінку пісні гурту “Коловрат” лише підтверджує природу дій заявника та його намір. Тому Суд сумнівається, що висловлювання Кіліна у рамках цієї справи несли будь-яку помітну соціальну вагу.
ЄСПЛ не забув і про необхідність аналізу того, наскільки великою була аудиторія висловлювань, адже охоплення і потенційний вплив онлайн-висловлювань, поширених на невелику кількість підписників у соціальних медіа, та висловлювань, опублікованих на часто відвідуваних веб-сторінках, можуть відрізнятися. У п. 91 Суд визнав, що доступ до поширених відео та аудіо мало лише близько 50 осіб, які мали бути серед “друзів” Кіліна у “ВКонтакте”. Сам заявник не був популярним користувачем соціальних медіа або публічною особою, яка “могла привернути увагу громадськості до матеріалу і тим самим посилити його потенційний шкідливий вплив”. Заразом, Суд вважає, що “обмін таким контентом таким чином у, нехай навіть відносно невеликій, онлайн-групі однодумців може мати наслідком посилення та радикалізацію їхніх ідей, без жодної критичної дискусії чи впливу інших поглядів”.
Страсбурзький суд сказав, що за наявності чітко встановленого кримінального умислу, такі фактори як аудиторія, яка ознайомилася з висловлюванням, та його соціальний контекст не є вирішальними. Цим висновком суд погодився з мотивацією рішення російських судів та визнав, що притягнення заявника до кримінальної відповідальності відповідало вимогам статті 10 Конвенції, а застосовані до нього заходи відповідальності – пропорційними.
Що це рішення значить для цифрових прав?
Це рішення ЄСПЛ продовжує серію справ, у яких суд стає на сторону держави щодо притягнення користувачів до відповідальності за контент, поширений ними у Інтернеті, включно із соціальними мережами. Про одну з таких справ ми вже писали раніше. І хоча Суд продовжив застосовувати стандартні підходи щодо аналізу наявності мови ворожнечі, у цьому рішенні він зробив суттєвий наголос на потребі встановити намір особи – і вказав на фактори, які можуть про такий намір свідчити. У цьому ЄСПЛ традиційно продовжує спиратися на мотивацію національних судів.
Водночас, Суд дещо зменшив роль такого фактору, як кількість аудиторія висловлювання. Незважаючи на те, що доступ до матеріалу мали лише 50 користувачів, а сам заявник використовував належні налаштування приватності в соцмережах, правоохоронні органи змогли притягнути його до відповідальності.
Насамкінець, це рішення наочно демонструє, що треба бути обережними з тими, кого додаєш у друзі в соцмережах. Можливо, це товариш майор з сусіднього відділку.