7 грудня 2021 року Європейський суд з прав людини виніс рішення у справі Standard Verlagsgesellschaft MBH v Austria (No 3). Справа стосувалась обов’язку онлайн-медіа розкривати персональні дані авторів коментарів політичного змісту під власними матеріалами такого медіа.
Заявницею є компанія-власниця щоденної друкованої та онлайн-газет, а також Інтернет-порталу новин, де розміщуються матеріали компанії та дискусійні форуми для обговорення цих матеріалів. Під двома матеріалами зареєстровані користувачі залишили низку критичних коментарів про австрійських політиків та одну з політичних партій. Ці політичні діячі вимагали від компанії розкрити персональні дані коментаторів та видалити коментарі. Компанія погодилася видалити коментарі, втім, не розкрила даних про авторів, що були необхідними для подальших проваджень проти них. Австрійські суди зобов’язали онлайн-медіа надати відповідні дані, що і привело компанію-заявницю до ЄСПЛ.
Визнаючи порушення статті 10 Конвенції, що гарантує свободу вираження поглядів, ЄСПЛ вказав, що національні суди належно не збалансували вимоги політиків щодо розкриття даних та інтерес захисту компанією своїх користувачів. Суд наголосив на важливості анонімності в мережі, оскільки ідентифікація особи створює небажану увагу та позбавляє її можливості залишати коментарі у майбутньому. Він також зазначив, що при вирішенні питань про розкриття даних користувачів важливо попередньо аналізувати зміст коментарів – зокрема, наявність в них очевидно протиправних (“clearly illegal”) висловлювань може стати фактором, що змістить баланс на користь розкриття даних.
Це рішення може мати позитивний вплив на практику Суду у майбутньому. ЄСПЛ підтвердив право на анонімність користувачів сайтів у разі, якщо створений ними контент не є очевидно протиправним. Він також наголосив на потребі враховувати кваліфікацію контенту вже на стадії аналізу того, чи має онлайн-медіа розкривати дані про авторів коментарів. Цей запобіжник має слугувати належному балансуванню інтересів осіб, які вважають своє право на репутацію порушеним, та авторів коментарів. Рішення також не впливає негативно на відповідальність посередників за нерозкриття даних про користувачів і захищає їх інтерес у створенні середовища для дискусій та вільного обміну ідеями.
У чому полягала суть справи?
На сайті, що належить компанії-заявниці, зареєстровані користувачі залишили коментарі. Сама ж реєстрація вимагає вказати: ім’я, прізвище, адреса електронної пошти та, за бажання, поштова адреса. Втім, ці дані не відображаються публічно.
У 2012 році під статтею, що стосувалася голови політичної партії FPK на ім’я K.S., були опубліковані такі коментарі:
- “Корумповані політики-придурки забувають, [але] ми ні ДЕНЬ ВИБОРІВ — ДЕНЬ РОЗПЛАТИ!!”;
- “[Це було] очікувано, що FPOe/K, … …-опоненти втратять контроль. [Цього] не сталося б, якби ті партії були заборонені через нинішнє нацистське відродження”;
Через рік такий коментар було опубліковано під іншою статтею щодо члена національної асамблеї Австрії H.K.:
- “[Якби] ми постійно не перекручували [зміст] свободи вираження поглядів і якби підрив нашої конституції та дестабілізація нашої форми правління, як наслідок, каралися – або, принаймні, якби [закон про боротьбу з мафією] був вперше застосований до ультраправого середовища в Австрії – тоді [H.K.] був би одним із найбільших злочинців у Другій республіці…”.
В обох випадках згадані у цих коментарях особи вимагали розкриття персональних даних коментаторів, а у першому випадку – ще й видалення коментарів. Компанія відмовила у проханні щодо розкриття даних, проте видалила оскаржувані коментарі.
11 червня 2012 року K.S. та FPK подали цивільний позов проти компанії, вказуючи, що коментарі проти них становили дифамацію та містили образи. Суд першої інстанції відхилив позов, аргументуючи своє рішення тим, що межі критики для політичних осіб є ширшими, ніж для приватних осіб. Він зазначив, що компанія є хостинг-провайдером в розумінні законодавства про електронну комерцію, а тому на неї поширюються відповідні імунітети; свідчень про аналіз коментарів модераторами вручну віднайдено не було.
Суд встановив, що в діях коментаторів немає протиправності: коментар щодо K.S. стосувався загальної дискусії щодо корупції і не стосувався його безпосередньо, а твердження щодо FPK базувалося на належних фактах та попередній пронацистській риториці членів партії. З огляду на це, підстав для розкриття інформації не було.
Проте апеляційний суд переглянув попереднє рішення й дозволив розкрити дані коментаторів. Апеляція зауважила, що провадження стосується хостинг-провайдера (тобто компанії), а не авторів коментарів, тому компанія не може посилатися на захист журналістських джерел, оскільки не доведено, що компанія мала редакційний контроль над коментарями. Крім того, питання щодо змісту коментарів, на думку апеляційного суду, має вирішуватися у окремому провадженні щодо їх авторів – користувачів сайту.
Верховний Суд підтримав рішення апеляції та додав, що посилання право на захист журналістських джерел було б доречним, якби коментатори здійснювали журналістську діяльність. Функціонал щодо модерації коментарів на сайті компанії-заявника не дозволяв стверджувати, що коментарі та контроль над ними підпадає під журналістську діяльність.
26 липня 2013 року Н.К. подав аналогічну скаргу проти компанії щодо ймовірної дифамації. Аргументація австрійських судів залишилась незмінною: суд першої інстанції відхилив вимогу щодо розкриття даних з огляду на захист коментарів свободою вираження поглядів та їх спричиненість провокативною поведінкою політика. Водночас, апеляційний суд та Верховний Суди підтримали скаржника, використавши аналогічну до попереднього згаданого випадку аргументацію.
Компанія-заявниця звернулася до Європейського суду з прав людини зі скаргою про порушення статті 10 ЄКПЛ, стверджуючи, що зобов’язання розкрити персональні дані коментаторів порушує її свободу вираження поглядів.
Позиція Європейського суду з прав людини
Спершу ЄСПЛ проаналізував, чи відбулося втручання зі сторони держави у права заявника в контексті статті 10 ЄКПЛ. Суд підкреслив, що ця справа стосується не відповідальності самої компанії, а її обов’язку як хостинг-провайдера щодо розкриття даних користувачів. Компанія-заявниця стверджувала, що автори коментарів підлягають захисту, аналогічному до захисту журналістських джерел, тобто є особами, що надають своєчасну інформацію журналістам. Проте Суд відхилив такі доводи, вказавши, що коментарі, опубліковані на форумі новин, адресуються публіці, а не журналістам. Таким чином, компанія не має змоги посилатися на право на захист журналістських джерел щодо опублікованих коментарів.
ЄСПЛ також наголосив на ролі компанії, що виступала не лише хостинг-провайдером. За пунктом 73 рішення, “вона публікує щоденну газету (та її онлайн-версію) і підтримує портал новин, на якому ініціює обговорення своїх статей, заохочуючи користувачів залишати коментарі. Вона не лише надає форум для користувачів, але й бере активну участь у поясненні того, як слід готувати коментарі, описуючи ці коментарі як суттєву та цінну частину порталу новин. … Таким чином, очевидно, що загальна функція компанії-заявниці полягає в подальшому відкритому обговоренні та поширенні ідей щодо тем, що становлять суспільний інтерес, захищених свободою преси”.
ЄСПЛ також звернув увагу на розкриття даних користувачів у контексті збереження їх анонімності. Хоча анонімність не є абсолютною, Суд схиляється до того, що вона сприяє вільному потоку інформації та обміну ідей: “Суд зауважує, що в Інтернеті можливі різні ступені анонімності. Користувач Інтернету може бути анонімним для широкої громадськості, і водночас бути ідентифікований постачальником послуг через обліковий запис або контактні дані, які можуть бути неперевіреними або підлягати певній перевірці.
Постачальник послуг може також дозволити значний ступінь анонімності для своїх користувачів, і в такому випадку користувачі взагалі не зобов’язані ідентифікувати себе, і їх можна відстежити лише в обмеженій мірі за допомогою інформації, яку зберігають постачальники доступу до Інтернету. Оприлюднення такої інформації зазвичай вимагає наказу слідчих або судових органів та підлягає обмежувальним умовам. Проте в деяких випадках такий наказ вимагається для виявлення та притягнення до відповідальності злочинців” (пункт 77 рішення).
У цьому випадку медіа-компанія надала своїм користувачам право на анонімність як для захисту власної свободи преси, так і прав користувачів на повагу до приватного життя і свободу вираження поглядів. Суд підкреслив, що користувачам було б набагато важче захистити свою анонімність, якби цього власними засобами не зробила компанія та надала їх дані до цивільних судів. Саме тому дії держави становлять втручання в право компанії-заявниці на свободу вираження поглядів.
При аналізі трискладового тесту ЄСПЛ не концентрувався на критеріях передбачуваності законом та легітимної мети (адже вони не оспорювалися сторонами) і одразу перейшов до аналізу необхідності втручання у демократичному суспільстві.
Щодо меж прийнятної критики Суд вказав, що свобода преси є одним із найкращих засобів для вираження та формування думки щодо ідей та позицій політичних лідерів. Ба більше, коментарі щодо K.S., FPK та H.K., незважаючи на їх образливий контекст, не досягнули рівня мови ворожнечі або закликів до жорстокості: “Коментарі, про які йдеться, стосувалися двох політиків і політичної партії відповідно, та були висловлені у контексті публічної дискусії з питань, що становлять законний публічний інтерес, а саме щодо поведінки цих політиків у своїй публічній іпостасі, та їх власних коментарів, опублікованих на тому ж новинному порталі” (пункт 90 рішення).
Згідно з ЄСПЛ, анонімність не є абсолютною та інколи може поступатися іншим легітимним цілям, як-от запобіганню злочинам або захисту прав та свобод інших осіб. Що ж до балансування права на приватність та свободи анонімного вираження поглядів, Суд наголосив, що національним судам варто передусім проаналізувати скаргу та вагу конфліктуючих інтересів, а вже потім приймати рішення щодо розкриття персональних даних користувачів. ЄСПЛ вказав, що суди вищих інстанцій не здійснили такого балансування та не обґрунтували, чому інтереси скаржників у розкритті даних переважали інтереси компанії у захисті анонімності її авторів та наголосив на важливості віднайдення балансу у випадках, коли коментарі не є очевидно протиправними (“clearly illegal”).
ЄСПЛ вказує, що для віднайдення балансу у цій справі було б достатньо провести хоча б поверхневу (“prima facie examination”), а не повноцінну оцінку контенту коментарів в рамках Закону про електронну комерцію. Втім, навіть така поверхнева оцінка контенту має бути вмотивованою та збалансованою. У цій же справі “… відсутність будь-якого балансу між протилежними інтересами ігнорує функцію анонімності як засобу уникнення репресій або небажаної уваги, а також роль анонімності у сприянні вільному потоку думок, ідей та інформації, зокрема політичних висловлювань, що не є мовою ворожнечі або іншим протиправним контентом” (пункт 95 рішення).
За відсутності балансу інтересів та належної аргументації від національних судів, ЄСПЛ знайшов порушення статті 10 ЄКПЛ (право на свободу вираження поглядів) щодо компанії-заявниці.