Керівниця юридичного відділу Лабороторії цифрової безпеки Віта Володовська брала участь у робочій групі з підготовки законопроєкту “Про медіа” й у своїй авторській колонці вирішила проаналізувати ту частину документа, яка стосується регулювання онлайн-медіа.
27 грудня 2019 року у Верховній Раді зареєстрували Проєкт Закону «Про медіа» (Законопроєкт №2693), який ще на етапі його підготовки викликав жваві дискусії у медіасередовищі. Багато зауважень пов’язано зі спробою ініціаторів законопроєкту (члени Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики) вперше детально врегулювати діяльність онлайн-медіа. Далі – розглянемо докладніше, які саме вимоги планується застосовувати до онлайн-ЗМІ.
Визначення поняття «онлайн-медіа»
Законопроєкт пропонує визначення онлайн-медіа як медіа, що поширює інформацію у текстовій, аудіо, візуальній чи іншій формі в електронному (цифровому) вигляді за допомогою мережі Інтернет, у тому числі з використанням програмного забезпечення та пристроїв для інтерактивних масових комунікацій. Водночас, до онлайн-медіа не належать медіа, що віднесені до аудіовізуальних і для яких передбачено інше регулювання. Варто також одразу зазначити, що платформи спільного доступу до інформації, як наприклад, YouTube чи Facebook (як такі, а не окремі канали чи сторінки), також не відносяться «онлайн-медіа». Для них передбачений окремий порядок регулювання.
Не вважатиметься медіадіяльністю поширення масової інформації фізичними особами, які не діють як медіа, підприємцями та компаніями, які поширюють на власних веб-сайтах лише інформацію, пов’язану з їх господарською діяльністю (не медійною), внутрішні розсилки, офіційні веб-сайти органів влади й т.д.
Дія закону поширюватиметься у першу чергу на онлайн-медіа, що використовують доменні імена у доменах .UA або .УКР. або якщо вони відповідають хоча б одній з інших ознак:
- місцеперебування і редакційний контроль на території України;
- сервіси, повністю або переважно спрямовані на територію або аудиторію України чи є доступними на території України;
- сервіси можуть оплачуватися громадянами чи юридичними особами України з території України.
Власне, визначення онлайн-медіа викликало низку зауважень через його занадто широке формулювання, що, на думку експертів, може призвести до віднесення до суб’єктів у сфері онлайн-медіа провайдерів інтернету чи, навіть, будь-якого користувача Facebook. Логіка законопроєкту та чинного українського законодавства унеможливлює таке тлумачення, хоча окремі терміни («масова інформація», «редакційний контроль») справді потребують уточнення для уникнення можливих колізій.
Водночас, аналіз практики інших країн, де у законодавстві впроваджено визначення для електронних публікацій (Хорватія, Угорщина, Фінляндія та ін.) підтверджує, що зважаючи на варіативність форм медіадіяльності в інтернеті, сформулювати вичерпне і «вузьке» визначення онлайн медіа у законодавстві дуже складно. Попри це у кожному окремому випадку при оцінці того, чи належить конкретний веб-сайт чи сторінка до онлайн-медіа доцільно використовувати критерії, що були сформульовані у Рекомендації Ради Європи Комітету міністрів державам-учасницям CM/Rec(2011)7 про нове визначення медіа, серед яких ключовими є: відповідність мети діяльності функціям медіа, наявність редакційного контролю, а також охоплення і поширення інформації (використання способів та інструментів для поширення інформації на невизначене/велике коло осіб, з урахуванням території, тематичної спрямованості такого медіа тощо; оцінка реального охоплення та впливовості).
Реєстрація онлайн-медіа
Відповідно до вимог законопроєкту, обов’язковій державній реєстрації підлягатимуть лише онлайн медіа, які надають користувачам на території України доступ до своїх медіа-сервісів на умовах, що передбачають оплату користувачами доступу чи користування такими медіа-сервісами.
Інші («безкоштовні») онлайн-медіа можуть зареєструватись добровільно. За реєстрацію суб’єктів у сфері медіа стягується реєстраційний збір у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб. З 1 січня 2020 – це 2102 грн.
Зареєструвати онлайн-медіа може як юридична особа (компанія, громадська організація тощо) чи підприємець, так і будь-яка людина.
Вимоги щодо прозорості онлайн-медіа
На суб’єктів у сфері онлайн-медіа поширюються вимоги щодо прозорості структури власності та контролю, тобто інформація про всіх власників, пов’язаних осіб та їх участь є відкритою. Непрозора структура власності може бути підставою для відмови або скасування державної реєстрації онлайн-медіа.
Суб’єкти у сфері онлайн-медіа також зобов’язані оприлюднювати та регулярно оновлювати на своєму веб-сайті (у своєму онлайн-профілі) дані про офіційну (зареєстровану) назву онлайн-медіа, поштову адресу, телефон, адресу електронної пошти суб’єкта, а також ідентифікатор онлайн-медіа у Реєстрі (у разі якщо онлайн-медіа є зареєстрованим).
На відміну від телекомпаній, онлайн-медіа не зобов’язані щороку звітувати Національній раді про зміни у структурі їх власності. Водночас, Національній раді надається повноваження вимагати розкриття інформації про власників медіа практично у будь-який час. Такими підставами можуть бути, наприклад, підозри щодо наявності серед власників онлайн-медіа громадян держави-агресора або вчинення значного чи грубого порушення. Перелік підстав наразі не є вичерпним, що може створити ризики зловживання.
Відповідь та спростування в онлайн-медіа
Законопроєкт пропонує врегулювати питання розгляду суб’єктами у сфері онлайн-медіа заяв щодо спростування невірогідної інформації та надання права на відповідь. Такі заяви можуть подаватись до медіа не пізніше 30 днів з дня поширення відповідної інформації та мають бути розглянуті невідкладно, але не пізніше 5 робочих днів з дня отримання.
Поширення тексту спростування або відповіді в онлайн-медіа має відбуватись у спосіб, максимально наближений до способу поширення інформації, щодо якої надійшла заява про спростування або реалізацію права на відповідь (у тому ж обсязі, на тій же веб-сторінці або у тому ж розділі веб-сайту тощо). Якщо текст спростування або відповіді неможливо розмістити на одній веб-сторінці з оригінальною публікацією, суб’єкт у сфері онлайн-медіа має забезпечити перехресні посилання між відповідними публікаціями та розмістити поряд з оригінальним текстом повідомлення про те, що інформація з цієї публікації була спростована або стала предметом права на відповідь.
Водночас, законопроєкт також визначає перелік підстав для відмови у поширенні спростування та відповіді. Наприклад, якщо текст, що вимагає поширити заявник, виходить за межі предмету, щодо якого надається спростування або відповідь, не обмежується спростуванням та/або коментуванням інформації, яку заявник вважає невірогідною, неповною чи неточною.
Санкції та обмеження доступу до онлайн-медіа
Законопроєкт поділяє порушення, за які до суб’єктів онлайн-медіа можуть застосовуватися санкції, на три групи: незначні, значні та грубі. До грубих порушень, до прикладу, належить порушення вимог щодо обмежень, пов’язаних з агресією – поширення матеріалів, що містять популяризацію або пропаганду органів держави-агресора (держави-окупанта), її посадових осіб, осіб та організацій, що контролюються державою-агресором (державою-окупантом), та їх окремих дій, що виправдовують чи визнають правомірною збройну агресію, анексію території України, порушення територіальної цілісності, суверенітету України, зокрема і публічне заперечення зазначених дій.
Більшість порушень належить до категорії значних. Йдеться про поширення забороненого контенту, визначеної законом інформації, що може заподіяти шкоду неповнолітнім, неоприлюднення вихідних даних та ін.
За порушення до суб’єктів у сфері онлайн-медіа застосовується штраф у розмірі від одного до 5 розмірів мінімальної заробітної плати – 4723 грн – 23 615 грн. Водночас, за перше не грубе порушення Національна рада може застосувати лише припис з вимогою його усунути. Вчинення протягом шести місяців трьох значних або двох грубих порушень є підставою для звернення Національної ради до суду щодо скасування реєстрації онлайн-медіа. При цьому, суд також розглядає питання щодо заборони поширення медіа в Україні.
До незареєстрованих онлайн-медіа Національна рада у разі виявлення порушення, незалежно від виду, застосовує припис, у разі невиконання якого, а також у разі вчинення повторного порушення протягом шести місяців, регулятор може звернутись до суду для застосування до такого медіа санкції у формі заборони поширення в Україні.
Заборона поширення онлайн медіа в Україні здійснюється лише за рішенням суду шляхом заборони інтернет-провайдерам надавати користувачам мережі Інтернет послуги з доступу до ресурсів/сервісів, та/або зобов’язання провайдера послуг хостингу (зокрема й іноземного), що надає послуги і (або) ресурси для розміщення відповідного веб-сайту (сторінки), тимчасово припинити надання таких послуг і (або) ресурсів та/або шляхом зобов’язання відповідного реєстратора доменних імен тимчасово призупинити надання послуг користування щодо відповідного доменного імені.
Тобто суд приймає рішення, в якому або зобов‘язує провайдера обмежити доступ до ресурсів, або хостинг-провайдера – тимчасово припинити надання послуг хостингу або реєстратора – по суті призупинити використання відповідного доменного імені сайту такого медіа. Суд може вибрати або одну із таких опцій, або всі одночасно
Варто зауважити, що у варіанті запропонованому робочою групою при Комітеті з гуманітарної та інформаційної політики, відсутній варіант обмеження доступу шляхом заборони інтернет-провайдерам надавати користувачам мережі Інтернет послуги з доступу до ресурсів/сервісів, проти чого виступають і самі оператори телекомунікацій.
Зважаючи на складність регулювання медіа діяльності в онлайн сфері, для усунення недоліків законопроєкту «Про медіа» надзвичайно важливе значення має подальше широке експертне обговорення його положень та підготовка конструктивних пропозицій щодо вдосконалення регулювання, яке має враховувати як свободу медіа, так і права громадян на отримання якісної та вірогідної інформації.
Віта Володовська для “Телекритики“.