Спочатку електронна пошта, а потім соціальні мережі та месенджери суттєво спростили комунікацію між людьми: багато користувачів інтернету навіть не задумуються над наслідками того, що вони роблять у мережі. Вони листуються, діляться інформацією про своє життя, надсилають один одному фотографії. Часом, дуже пікантні. Однак у такі моменти ми рідко задумуємося над тим, що з нашими даними відбуватиметься далі.
А мали б. Окрім нашумілих витоків даних з Facebook та інших великих сайтів, поширеним протягом останнього десятиліття стало явище сексуального насильства в Інтернеті через поширення зображень, часто, щоб помститися або ж нанести моральну шкоду іншій людині. У англомовному світі це явище стало відомим як revenge porn або ж порнопомста. Також поширеним є використання абревіатури NCII – non-consensual intimate images, тобто інтимні зображення людини, отримані без її згоди.
Що таке порнопомста і як її забороняють держави та Інтернет-гіганти?
Через новизну явища важко віднайти єдине та чітке визначення порнопомсти. У законодавстві багатьох країн світу порнопомста, з деякими відмінностями та нюансами, здебільшого визначається як публікація інтимного зображення особи без її згоди.
Наприклад, Міністерство цифрової трансформації у нещодавньому словнику термінів з онлайн-безпеки, визначає порнопомсту як «поширення або погрозу поширення інтимних зображень особи з метою нанесення моральної шкоди та/або помсти».
Організація Victim Support також додає, що для цього поширення таких зображень має відбуватися без згоди особи, що на них зображена. Важливо, що найчастіше зловмисниками є колишні партнери, які мають доступ до таких зображень та відео у переписках у соціальних мережах та месенджерах або ж часто самі знімали їх.
Водночас, низка держав світу вже прийняли законодавство, у якому заборонили відповідне явище. Часто його прийняттю передують гучні випадки самогубств серед жертв порнопомсти – як-от смерть Аманди Тодд у Канаді у 2012 році внаслідок шантажу та сталкінгу з боку чоловіка, якому вона поширила своє оголене фото. Ця ситуація призвела до широкої дискусії щодо потреби у криміналізації порнопомсти в Канаді, а її наслідком стало прийняття змін до Кримінального кодексу.
Так, Стаття 162.1 передбачає, що до 5 років позбавлення волі може загрожувати особі, що усвідомлено поширила, опублікувала, передала, зробила доступною, продала або рекламувала інтимне зображення особи знаючи, що зображена особа не надавала на це згоди або знехтувавши тим, чи дала особа на це згоду.
У Великобританії у 2015 році прийняли Criminal Justice and Courts Act 2015, який встановив покарання до 2 років позбавлення волі за надання доступу іншим особам до приватного секс-фото або відео особи, якщо це відбувається без її згоди та з метою завдати їй страждань. Втім, якщо зображення опублікували з метою допомогти у розслідуванні злочину або при створенні журналістського матеріалу, який був предметом суспільного інтересу – це може слугувати одним із аргументів для захисту та, відповідно, уникнення відповідальності.
Франція, наприклад, у 2016 році доповнила Кримінальний кодекс статтею 226-2-1, яка передбачає санкцію у розмірі 2 років позбавлення волі або штрафу у розмірі до 60000 Євро за фотографування та розповсюдження приватних фото особи сексуального характеру без її згоди.
Філіппіни ще у 2009 році стали першою державою, яка до появи феномену порнопомсти прийняла Anti-Photo and Video Voyeurism Act of 2009. Акт забороняє робити фото- чи відеозйомку особи чи групи осіб, що здійснювали статевий акт чи іншу подібну активність, а також фото- чи відеозйомку геніталій без згоди відповідних осіб та у разі, якщо вони мали розумні очікування приватності. До заборонених актів належать і розповсюдження, публікація, трансляція та продаж таких зображень. Санкція може досягати 7 років ув’язнення.
Південно-Африканська Республіка у 2019 році прийняла зміни до Films and Publications Act, за яким заборонила будь-яким особам будь-яким шляхом поширювати приватні секс-фото та відео, якщо поширення такого фото робиться без згоди зображеної особи та з метою спричинити особисту шкоду такій особі. У разі порушення норми злочинця може очікувати до 2 років позбавлення волі.
Політика технологічних компаній
Оскільки Інтернет є основною платформою для поширення порнопомсти у сучасному світі, боротьба з цим явищем не могла обійти і технологічні компанії, які є невід’ємним гравцем у регулюванні контенту в мережі. Facebook у своїх Стандартах спільноти закликає не поширювати, погрожувати поширенням або заявляти про наміри поширити, пропонувати або просити поширити візуальний контент, який належить до порнопомсти або ж інтимних зображень, зроблених без згоди особи.
Twitter має внутрішню політику щодо поширення оголених зображень без згоди особи. Youtube не містить специфічних вимог щодо заборони поширення порнопомсти у своїх політиках. Втім, частково це можна пояснити загальною забороною поширення у мережі контенту, що зображує геніталії, груди або сідниці з метою задоволення статевих потреб. Подібні правила щодо поширення контенту має і Instagram.
Tiktok не дозволяє контент відверто сексуального змісту та закликає не поширювати контент, що зображує чи підбурює до сексуальних актів без згоди особи. Крім того, мережа також зазначає, що сексуалізований контент та його поширення (зокрема і порнопомсти) несе ризик відповідальності у багатьох юрисдикціях.
Порнопомста та права людини
Перш за все, варто пам’ятати, що порнопомста є втручанням у права людини, а саме – у її право на повагу до приватного та сімейного життя, що гарантоване статтею 8 Європейської конвенції про права людини та статтею 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Порнопомста зачіпає два важливих аспекти цього права – право на захист зображення, яке часто балансується з правом на свободу поширення інформації, та право на захист держави від випадків насильства зі сторони третіх осіб.
Щодо права на захист зображення, то Європейський суд з прав людини у рішенні в справі Von Hannover (no 2) v Germany вказав, що право на зображення особи становить один з основних атрибутів її особистості, оскільки виявляє її унікальні характеристики та вирізняє її від інших; цим самим воно є одним з основних компонентів особистого розвитку та включає право особи на контроль використання зображення. В окремих випадках публікація зображення особи без її згоди може дозволятися – зокрема тоді, коли це стосується питання загального інтересу для суспільства.
Водночас, ЄСПЛ у рішенні Couderc and Hachette Filipacchi Associés v France наголошував, що матеріали, спрямовані виключно на задоволення цікавості певної аудиторії щодо деталей приватного життя людини, якою б добре відомою не була така особа, не можна вважати внеском у будь-які дебати, що становлять загальний інтерес для суспільства.
Не варто забувати і про те, що порнопомста також є і формою сексуального насильства, у сфері протидії якому за статтею 8 Конвенції Суд також має напрацювання. Зокрема, у рішенні у справі Söderman v Sweden Суд передбачив, що законодавство держав-членів Ради Європи має містити належні кримінально-правові положення щодо притягнення до відповідальності та розслідування сексуального насильства.
Хоча жодна справа щодо порнопомсти до Страсбургу ще не дійшла, варто завжди оглядатися на стандарти, розроблені тамтешніми суддями. І, звісно ж, враховувати вже наявну практику при розробці відповідного законодавства чи правозастосуванню вже наявних норм.
Чи забороняє українське законодавство поширення порнопомсти?
Прямо – ні. Чинне кримінальне законодавство містить кілька норм, які можна було б використати для протидії порнопомсті «як поширенню інтимних зображень особи з метою нанесення моральної шкоди чи помсти».
Кримінальний кодекс України містить 2 положення, які захищають комунікаційну приватність особи: статтю 163 («Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер») та статтю 182 («Порушення недоторканності приватного життя»).
Положення першої статті можуть поширюватися на випадки, коли приватне листування особи опиняється у чужих руках. Саме у такому листуванні в месенджерах, зокрема, часто можуть міститися інтимні зображення особи. І хоча зустріти застосування цього положення закону до ситуацій поширення порнопомсти віднайти не вдалося, українські суди застосували цю норму до ситуації, в якій засуджена вирвала з рук мобільний телефон потерпілої для того, аби ознайомитися з її СМС-листуванням з чоловіком засудженої. Тож потенційно, в ситуаціях публікації відповідного листування, можливою є кваліфікація діяння за статтею 163 КК України.
чи застосовують ці норми суди на практиці для захисту жертв порнопомсти? Не зовсім
Стаття 182 КК України забороняє незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу. Максимальна санкція за вчинення такого злочину – обмеження волі на строк до трьох років, а за наявності обтяжуючих обставин – позбавлення волі від трьох до п’яти років.
Можливість застосування цієї норми можна обґрунтувати тим, що інтимні фото найчастіше становлять конфіденційну інформацію.
Якщо звернутися до профільного законодавства, то Закон України «Про інформацію» у ч. 2 ст. 11 та ч. 2 ст. 21 визначає конфіденційною інформацію про фізичну особу, а також інформацію, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою; вона може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також у випадках визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини.
Подібні норми щодо режиму поширення конфіденційної інформації містяться і у Законах України «Про доступ до публічної інформації» та «Про захист персональних даних».
Але чи застосовують ці норми суди на практиці для захисту жертв порнопомсти? Не зовсім.
Порнопомста та практика українських судів
Оскільки явище порнопомсти є відносно новим, не варто очікувати обширної судової практики щодо притягнення до відповідальності за її поширення. Автор статті, виходячи з припущення про те, що порнопомста може бути кваліфікована за статтями 163 та 182 КК України, дослідив Єдиний державний реєстр судових рішень. Втім, за даними, отриманими за пошуковими запитами («ст. 163 КК», форма судового рішення – «вирок»; «ст. 182 КК», форма судового рішення – «вирок»), з 54 та 105 документів лише один стосувався поширення інтимних зображень без згоди на те особи. Це – вирок Миколаївського районного суду Львівської області від 11 лютого 2019 року у справі № 447/105/19.
У цій справі засуджений за кілька років до засудження за взаємною згодою зі своєю тодішньою дружиною зняв відео, в якому демонструються оголені статеві органи та процес статевого акту та орогенітального контакту між ними. За деякий час засуджений та його дружина розлучилися, після чого той поділив відео на декілька фрагментів, які він надсилав вже колишній дружині та третій особі у «Viber». Як зазначено у вироку, засуджений робив це «з метою помсти». Саме поширення цих відео без згоди третій особі було кваліфіковане судом за ч. 1 ст. 182 КК України як незаконне поширення конфіденційної інформації про особу, за що він отримав покарання у вигляді 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (8500 гривень).
Водночас, ця справа показала неочевидну тенденцію до кваліфікації порнопомсти за статтями Кримінального кодексу, пов’язаними з поширенням порнографії. Ці ж діяння (виготовлення відео та його подальше поширення) за окремими епізодами були кваліфіковані за ч. 2 ст. 301 КК України (виготовлення та зберігання з метою розповсюдження відеопродукції порнографічного характеру) та ч. 3 ст. 301 КК України (повторне розповсюдження відеопродукції порнографічного характеру).
Як наслідок, було укладено угоду про визнання винуватості: визначеною мірою покарання за ці злочини позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з позбавленням права обіймати посади пов’язані із ІТ-технологіями або займатися діяльністю, яка пов’язана із розповсюдженням інформації будь-якого характеру на веб-ресурсах строком на 1 рік. Особу було звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, зі встановленням іспитового строку 1 рік 6 місяців.
І справді, якщо дослідити Єдиний державний реєстр судових рішень на предмет притягнення до відповідальності за статтею 301 КК України, що передбачає відповідальність за ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів (пошуковий запит: «ст. 301 КК», форма судового рішення – «вирок»), можна віднайти ще декілька справ. Втім, їх кількість не є значною: з майже 700 документів в Реєстрі, знайдених за пошуковим запитом починаючи з 2016 року, лише 7 (включно зі згаданим вище) стосується порнопомсти або діянь, що можуть підпадати під її ознаки.
Детальний огляд справ та повну версію статті можна прочитати тут
Можемо припустити, що справ щодо порнопомсти за статтею 301 КК України може бути більше, аніж вдалося віднайти у Реєстрі в рамках цього дослідження. Саме цю статтю суди застосовують до подібних випадків, доводячи лише факт поширення порнографічних матеріалів. Втім, дослідження також вказало на низку причин, з огляду на які виявити такі рішення складно:
- склад злочину у ч. 1-3 ст. 301 КК України є формальним, а тому не вимагає встановлення наслідків та особи потерпілого, а також мотивів обвинувачених;
- мотивація вироків є недостатньою і не дозволяє встановити фактичних обставин справи;
- стаття 301 КК України передбачає відповідальність за поширення порнографічних матеріалів, критерії визначення яких затверджені урядом, але не забороняє поширення інтимних зображень, що не є порнографією (наприклад, фотографій у купальниках).
Висновки
Порнопомста є достатньо новим явищем, яке несе суттєву загрозу моральному та психологічному здоров’ю жертв поширення інтимних фото та часом вбиває людей. У часи, коли більшість комунікації між людьми здійснюється за допомогою Інтернету, захист права на зображення набуває особливої ваги. Низка країн світу зважила на особливості загроз поширення інтимних зображень без згоди особи і криміналізувала таке діяння. Протидія порнопомсті також є пріоритетною для найбільших технологічних компаній.
Заразом, в Україні вже розглядалися перші справи щодо порнопомсти, однак суди не застосовують щодо таких ситуацій законодавство про захист приватності особи, обмежуючись встановленням факту поширення порнографічних зображень, що заборонене українським законодавством.
Таке застосування законодавства, на нашу думку, не відображає сутності караного діяння та призводить до ситуації, коли осіб притягують до відповідальності за абиякими статтями, незалежно від справжнього умислу особи. З огляду на це, а також на важкість впливу на зміну правозастосовчої практики судів, доцільним є введення відповідальності за порнопомсту до національного законодавства.
Ознаками караного діяння мають бути:
- поширення інтимних зображень особи або погроза такого поширення;
- згода особи на поширення таких зображень не була надана;
- метою поширення зображень є завдання особі шкоди;має бути надане визначення «інтимного зображення»;
- обставиною, що обтяжує покарання, має бути поширення відповідного зображення колишніми партнерами та/або мотив помсти особі, зображеній на фото.
Водночас, варто зважати і на те, що поширення матеріалів, які можуть бути кваліфіковані як порнопомста, може слугувати публічному інтересу або сприяти розкриттю злочинів та бути елементом свободи вираження поглядів. Саме тому запобіжники, які мали б виключати злочинність діяння, також мають бути передбачені законодавством, подібно до британського та південноафриканського законодавства.