У прийнятому наприкінці 2022 року Законі України «Про медіа» вперше в історії України з’явилася згадка про діяльність окремих користувачів соцмереж як медіа. Якщо раніше вони могли діяти як журналісти та набувати супутніх прав лише будучи членом якоїсь професійної чи творчої спілки, то з кінця березня 2023 року ці користувачі отримали можливість зареєструвати себе як онлайн-медіа.
Така реєстрація є добровільною та створює до блогерів вимоги підзвітності медійному регуляторові, але водночас дозволяє їм отримати статус журналіста, долучатися до співрегулювання та в майбутньому претендувати на отримання державних грантів на розвиток своєї діяльності. Таким підходом законодавець хотів як уникнути надмірного регулювання суб’єктів, які ніколи не перебували під юрисдикцією регулятора, так і відкрити можливості для захисту діяльності тим, хто хотів би його отримати.
Серед кола потенційних реєстрантів-користувачів онлайн-платформ відеоблогери є особливими за статусом: вони поширюють аудіовізуальний контент, поширення якого регулюється Директивою ЄС про аудіовізуальні медіапослуги. Преамбула до Директиви передбачає, що такі послуги можуть надаватися і на платформах спільного доступу до відео, таких як Youtube. Це створює підстави говорити про те, що користувачі подібних платформ можуть розглядатися як суб’єкти у сфері аудіовізуальних медіа, що тягне за собою дотримання низки обов’язків, передбачених Директивою, зокрема щодо реклами, частки європейського продукту та права на відповідь.
Українське медійне законодавство, зокрема через наявність великої кількості механізмів захисту інформаційного простору, ставить до аудіовізуальних медіа більш жорсткі вимоги, аніж Директива. Так, Директива не містить положень про мовні квоти, широких категорій контентних обмежень, норм щодо національного продукту, детальних вимог щодо структури власності тощо, які потребують від медіа більших зусиль для дотримання та адміністрування на українському ринку. Це контрастує з ліберальним режимом функціонування для онлайн-медіа, до обов’язків яких де-факто належать оприлюднення вихідних даних та дотримання контентних вимог.
У своєму новому дослідженні Цифролаба проаналізувала стан застосування Директиви ЄС про аудіовізуальні медіапослуги в державах-членах до діяльності відеоблогерів — тобто користувачів, що поширюють аудіовізуальний контент на платформах спільного доступу до відео. У матеріалі ви можете дізнатися про те:
- які держави визначають відеоблогерів як провайдерів медіапослуг;
- якими є умови кваліфікації користувачів платформ для застосування до них регулювання;
- чи поширюється на відеоблогерів увесь обсяг обов’язків, передбачений Директивою, та як щодо них діють місцеві регулятори;
- якими мають бути застереження для українського законодавця у разі спроби змінити підходи до регулювання діяльності відеоблогерів.
Повний текст дослідження медіаекспертки Аліни Правдиченко за цим посиланням.