Інтернет та соціальні мережі утворили надзвичайно поживне середовище для поширення дезінформації, яке в той же час вважалося зоною, вільною від державного регулювання. Держави та недержавні гравці почали використовувати його для впливу на суспільну думку та формування певних наративів, користуючись такою ліберальністю Інтернету.
Втім, протягом останньої декади законодавці з усього світу почали змагатися наввипередки щодо того, як краще обмежити вплив дезінформації – часто не надаючи дезінформації притомної дефініції або ж використовуючи широке тлумачення цього терміну як привід для надмірного обмеження свободи вираження поглядів.
Основними напрямами роздумів держав були оновлення та застосування кримінального права до поширювачів дезінформації, блокування сайтів та регулювання платформ, а також спроби винайти інституційні механізми протидії шкоді, яку несе дезінформація.
Як протидіють дезінформації держави та міжнародні організації?
Основними кроками щодо здійснення такого регулювання в усьому світі від Африки і до Європи були покарання та блокування: державам найлегше притягнути до відповідальності того, хто поширює недостовірну інформацію в мережі, або обмежити доступ до ресурсу, на якому вона поширюється.
Здебільшого, такі заходи є апріорі непропорційними: кримінальні санкції за зловживання свободою слова припустимі лише за поширення мови ворожнечі чи терористичного контенту, а блокування усього ресурсу може призвести до обмеження доступу користувачів до правомірного контенту на платформі. Втім, це не завадило державам обирати саме такі кроки і в часи пандемії Covid-19.
Лише поодинокі спроби регулювання зі сторони держав, таких як Німеччина та Франція, стосувалися платформ і концентрувалися на тому, аби змусити їх щось робити. Зобов’язання з дотримання прав людини платформами та нагляду за їх дотриманням зі сторони держави стали наріжним каменем Digital Services Act – Акту про цифрові послуги, що зараз розглядається в рамках Європейського Союзу і пропонує створити оновлену регуляторну інфраструктуру для цифрового простору. Не минає цей акт осторонь і дезінформацію – її пропонують віддати до сфери співрегулювання платформами і державами.
Інший, потенційно менш загрозливий, напрямок протидії дезінформації – інституційний, притаманний переважно міжнародним організаціям та окремим європейським державам. Він спрямований на дезавуювання шкідливих наративів, розвінчування фейків та збільшення довгострокової стійкості громадян відповідних країн до дезінформації.
Яку з цих моделей обрала Україна?
Всі потроху. Взимку 2020 Міністерство культури, молоді та спорту запропонувало законопроєкт, що передбачав криміналізацію систематичного поширення недостовірної інформації, яка загрожує національним інтересам, а також процедуру судового блокування (за певних умов) ресурсів, що її поширюють. Втім, після бурхливого суспільного обговорення його навіть не подали до парламенту.
З початком пандемії Covid-19 правоохоронці згадали про норму Кодексу України про адміністративну відповідальність за поширення неправдивих чуток. Така практика не призвела до надмірних штрафів, але була надзвичайно неоднорідною.
У 2021 році настав час створювати інституції: Центр протидії дезінформації при Раді національної безпеки та оборони та Центр стратегічних комунікацій і інформаційної безпеки при Міністерстві культури та інформаційної політики. Попри побоювання щодо їх можливої репресивної ролі (особливо в контексті використання РНБО для впровадження протиправних обмежень в інформаційній сфері), вони виконують експертно-аналітичну функцію і поки що не чинять значного впливу на політику держави.
Нинішня практика протидії дезінформації зі сторони України не є опресивною. Водночас, це не свідчить про минущість загрози її використання як приводу для зменшення простору вільного вираження поглядів у мережі. Зокрема, Стратегія інформаційної безпеки України, прийнята Президентом наприкінці 2021 році, серед пріоритетних напрямів передбачає посилення відповідальності за поширення недостовірної інформації (дезінформації). Тож слід очікувати активізації нормотворчого запалу органів державної влади у цій сфері в 2022 році.
Пропозиції Цифролаби
Що Україна має робити далі в рамках реалізації цієї Стратегії? Цифролаба пропонує такі кроки:
- уникати спроб криміналізувати поширення недостовірної інформації, оскільки це суперечить міжнародним стандартам у сфері свободи вираження поглядів та малоефективно у протидії поширенню дезінформації через тривалість розгляду відповідних справ у рамках кримінального провадження;
- обмежити будь-які зміни до кримінального законодавства криміналізацією за використання ботів, фейкових акаунтів тощо задля умисного впливу на суспільну думку або ж фінансування дезінформаційних кампаній, за умови належного доведення шкідливого впливу такого використання чи кампаній на публічну думку;
- сконцентруватися на регулюванні платформ, зокрема через паралельну імплементацію вимог Акту про цифрові послуги разом з Європейським Союзом, щодо механізмів захисту прав користувачів з дотриманням права на ефективний засіб правового захисту та прозорості цих платформ і їхніх принципів розміщення інформації;
- обмежити роль центрів протидії дезінформації створенням власних наративів, відстежуванням та спростуванням шкідливих зовнішніх наративів, а також наданням експертизи щодо наявності умислу та систематичності в поширенні певних наративів у межах кримінальних чи інших проваджень щодо притягнення до відповідальності.
Детальніше з позицією Цифролаби можна ознайомитися в аналітичному звіті наших юристів Максима Дворового та Анни Людви: Протидія дезінформації в Інтернеті: куди рухатися Україні?
Аналітичний звіт підготовлено за підтримки Американської Асоціації Юристів Ініціативи з Верховенства Права (ABA ROLI) в Україні.
Матеріали, що містяться у цьому документі, відображають думки авторів та редакторів і не повинні тлумачитися як такі, що відображають офіційну позицію Американської Асоціації Юристів.
Інформація, яка міститься в цьому документі, не повинна розглядатися як надання юридичних консультацій у конкретних випадках, і читачі несуть відповідальність за отримання таких консультацій від своїх юристів. Цей матеріал призначений винятково для освітніх та/або інформаційних цілей.
Максим Дворовий,
юрист Лабораторії цифрової безпеки