28 жовтня 2020 року Президент України застосував своє право вето щодо прийнятого у другому читанні проекту Закону України “Про електронні комунікації”. З нашим аналізом впливу проекту на цифрові права можна ознайомитися тут.
Президент висловив зауваження щодо застосування терміну “законодавство”. Так, обсяги та порядок доступу до інформації, розміщеної на електронній регуляторній платформі, на його думку, мають визначатися виключно на рівні закону. Так само на рівні закону, а не законодавства, мають визначатися питання доступу до земельних ділянок та інфраструктури для розгортання (створення) та експлуатації електронних комунікаційних мереж.
Важливим питанням, що стосується сфери національної безпеки, Президент вважає питання структури власності операторів електронних комунікацій. На його думку, слід повернутися до чинної редакції законодавства, за яким у структурі власності таких юридичних осіб на всіх рівнях ланцюга володіння корпоративними правами не має бути юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, зареєстрованих в офшорних зонах, перелік яких затверджений Кабінетом Міністрів України, а також осіб без громадянства; фізичних і юридичних осіб, які є резидентами країни, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом, а також юридичних осіб, учасниками (акціонерами) яких є такі юридичні або фізичні особи.
Низка зауважень Президента стосується питань, що мали б стати предметом окремого закону про регулятора у сфері електронних комунікацій. Так Законом не врегульовано низку питань, що є ключовими при встановленні будь-якого виду відповідальності, зокрема не визначено суб’єкта, який уповноважується розглядати справи про правопорушення та накладати стягнення, строки та порядок розгляду таких справ, строки сплати штрафу, натомість встановлено, що збитки, завдані суб’єкту господарювання у зв’язку з неправомірним застосуванням до нього адміністративно-господарських санкцій, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законодавством. Так само Президент бачить проблему в тому, що хоча рішення регулятора мають стати виконавчими документами, Закон не передбачає вимог до їх оформлення. Варто зазначити, що такі вимоги передбачені Законом України “Про виконавче провадження”.
Одне із зауважень, висловлених Президентом, потенційно може зашкодити цифровим правам. Так, текстом проекту Закону, затвердженим у другому читанні, передбачалося, що інформація про електронні комунікаційні послуги, отримані кінцевим користувачем, може надаватися у випадках і порядку, визначених законом, за наявності рішення суду. Так само, доступ до інформації про споживача, факти надання електронних комунікаційних послуг, у тому числі до даних, що обробляються з метою передачі такої інформації в електронних комунікаційних мережах, здійснюється виключно на підставі рішення суду, слідчого судді у випадках та порядку, передбачених законом.
Водночас, на думку Президента, у наведених положеннях Закону не враховано ситуацій, що вимагають екстрених дій державних органів у разі загроз національній безпеці, економічному добробуту та правам людини, а тому її треба узгодити з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. У статті 250 КПК дозволяє почати відповідну негласну слідчу дію до постановлення ухвали слідчого судді за рішенням слідчого, узгодженого з прокурором, або прокурора у виняткових невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та запобіганням вчиненню тяжкого або особливо тяжкого злочину, передбаченому відповідними розділами Кримінального кодексу. Ця норма, що існує в чинному законодавстві, за неналежного застосування може призвести до втручання у право на приватність особи, що є об’єктом таких слідчих дій.
Також Президент пропонує усунути низку техніко-юридичних розбіжностей в ухваленій версії тексту проект Закону та запобігти пріоритету Закону над іншими законами України, у тому числі й над Конституцією України.
З повним текстом його пропозицій можна ознайомитися за посиланням.