23 березня 2021 року Президент України указом № 109/2021 ввів у дію чергове рішення РНБО про застосування санкцій до юридичних осіб, частина яких зареєстрована у державі-агресорі. Серед іншого, санкції були накладені на 20 інформаційних ресурсів, серед яких є як активно задіяні у поширенні дезінформаційних наративів про Україну RT, ТАСС, ресурси Євгена Пригожина та низка ресурсів так званої ДНР, так і новинні сайти Lenta.ru та Gazeta.ru.
До юридичних осіб на 3 роки було застосовано таку санкцію як “заборона Інтернет-провайдерам надання послуг з доступу користувачам мережі Інтернет до ресурсів/серверів, у тому числі до субдоменів”. Водночас, на той же строк до ТАСС було застосовано іншу санкцію, а саме “блокування інтернет-провайдерам доступу до інтернет-ресурсу”.
Правозахисники та Цифролаба неодноразово наголошували, що необхідно припинити застосовувати санкції для блокування сайтів, принаймні, поки санкційні механізми (у частині блокування сайтів та соцмереж) не приведуть у відповідність із міжнародними стандартами у сфері прав людини та Конституції України. Хоча блокування цих ресурсів справді може переслідувати легітимну мету захисту національної безпеки та публічного порядку, на нашу думку:
- Санкція «заборона Інтернет-провайдерам надання послуг з доступу користувачам мережі Інтернет до ресурсів/сервісів, в т.ч. субдоменів», а також нова застосована санкція “блокування інтернет-провайдерам доступу до інтернет-ресурсу” як спосіб обмеження прав і свобод людини не відповідає конституційним вимогам і є проявом необмеженої дискреції державної влади: санкції немає у переліку обмежувальних заходів, визначених Законом «Про санкції», а інше законодавство не передбачає механізмів заборони інтернет-провайдерам надання послуг за рішенням РНБО (які є обов’язковими лише для органів виконавчої влади);
- Відсутність законодавчо визначених процедур, підстав і механізмів формування списків веб-сайтів для блокування, застосування такого положення Закону України «Про санкції» як «інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом» порушує принцип правової визначеності: жодна особа не може передбачити, через які діяння або рішення вона може потрапити до санкційного списку і таким чином позбавлена можливості передбачати наслідки своїх дій. Незрозумілий характер і підстави для формування списків для блокування надає діям влади ознак свавілля;
- Відповідно до міжнародних стандартів, зокрема практики Європейського суду з прав людини, повне блокування інформаційних ресурсів має бути винятковим заходом та застосовуватися виключно за умов достатніх правових рамок, що забезпечують як жорсткий контроль за сферою заборон, так і ефективний судовий нагляд, щоб запобігти будь-яким зловживанням владою. Обидва елементи відсутні у чинному порядку застосування санкцій;
- Стаття 3 Закону «Про санкції» передбачає, що їх застосування має ґрунтуватися на принципах законності, прозорості, об’єктивності, відповідності меті та ефективності. Однак aні прозорих критеріїв щодо визначення підстав для блокування конкретних інформаційних ресурсів, aні інформації щодо офіційної оцінки результатів (ефективності) впроваджених обмежень доступу досі не оприлюднили.
Нагадаємо, що вперше цей механізм блокування сайтів було застосовано у 2017 році щодо російських соціальних мереж “Вконтакте”, “Одноклассники”, пошукової системи “Яндекс” та поштового сервісу “Mail.ru”. Надалі щорічно обмежувався доступ до низки інших ресурсів, а у 2020 році було поновлено санкції проти згаданих вище сайтів. Як наслідок, понад 300 ресурсів заблоковано на підставі різноманітних указів про накладення санкцій.