1 вересня 2022 року у Верховній Раді було зареєстровано Проєкт Закону № 7721 про деколонізацію гуманітарної сфери України. Згідно з пояснювальною запискою, проєкт спрямований на позбавлення України від російського колоніального символізму у публічному просторі та у медіа. Вносячи зміни додатково до окремих законів України, положення законопроєкту встановлюють заборону на російську пропаганду у назвах вулиць, міст, пам’ятників, меморіальних закладів освіти та культури, у телебаченні та радіомовленні тощо.
У цьому аналізі Цифролаба сконцентрується, зокрема, на забороні пропаганди у цифровому просторі. Проєкт, хоч і переслідує легітимну мету захисту національної безпеки та протидії російській пропаганді, проте створює небезпеку надмірного обмеження політичних дискусій, застосування подвійної відповідальності до порушників, та наділяє Міністерство культури та інформаційної політики не притаманними йому повноваженнями з контролю за дотриманням закону.
Що передбачає Проєкт?
Проєкт передбачає заборону на поширення антиукраїнської, проросійської пропаганди у будь-якій формі та будь-яким способом. Автори деталізують такі способи, серед яких актуальними для цифрового простору є:
- поширення інформації в Інтернеті та онлайн-медіа, у соціальних мережах та сервісах, що надаються через мережу Інтернет;
- у рекламі в мережі Інтернет.
Окремо пропонується заборонити трансляцію або ретрансляцію в Інтернеті програм телерадіоорганізацій, інших суб’єктів, які підпадають під юрисдикцію Російської Федерації, в тому числі – в рамках формування каталогу ОТТ-платформами (аудіовізуальними медіа на замовлення). Такими мовниками можуть бути ліцензіати Роскомнагляду, мовники, що профінансовані резидентами Росії, та мовники, що будь-коли транслювали передачі, що містять популяризацію або пропаганду органів держави-агресора та їхніх окремих дій, що виправдовують чи визнають правомірною окупацію території України.
За порушення вимог цього Закону, Проєкт передбачає економічні санкції, що накладатимуться Міністерством культури та інформаційної політики. У випадку поширення антиукраїнської пропаганди на порушника накладатиметься штраф у розмірі від 10 до 50 мінімальних заробітних плат (від 67 000 до 335 000 гривень на момент публікації матеріалу).
Якщо ж суб’єктами (за винятком аудіовізуальних медіа, що перебувають під юрисдикцією Національної ради з питань телебачення і радіомовлення – на сьогодні до них не належать медіа, що мовлять в Інтернеті, зокрема, аудіовізуальні медіа на замовлення) порушено правила щодо ретрансляції програм російських мовників, штраф варіюватиметься від 33 500 до 167 500 гривень.
“Антиукраїнська, проросійська пропаганда”: химери визначення
Передусім Проект надає визначення антиукраїнській, проросійській пропаганді, якою вважається “маніпулятивна, недостовірна інформація, яка по своїй формі або змісту спрямована на приниження України, Українського народу, просування ідеї зверхності або неповноцінності України, українців, інших народів України, за ознаками їх релігійних переконань, ідеології, належності до тієї чи іншої нації або раси, фізичного або майнового стану, соціального походження, домінування Росії, росіян над Україною і українцями”.
Проєкт також виокремлює різновиди такої пропаганди, до яких відносить, зокрема, будь-які матеріали та твердження, засновані на ідеології русского міра або засновані на російському імперіалізмі, месіанстві, євразійстві з будь-якою метою, а також заперечення автокефалії Православної церкви України та її канонічного статусу, правової бездоганності Томосу про автокефалію Православної церкви України. Так само заборонятиметься поширення будь-яких творів, в яких принижується Україна та (або) національна гідність українців.
Прикметно, що деякі форми пропаганди (визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників, заборона використання символіки російського вторгнення) дублюють положення раніше прийнятих законів (№ 2265-ІХ та № 2109-ІХ), що створює ризик множинних покарань за одне діяння у разі прийняття Проєкту. Слід підкреслити, що перелік різновидів забороненої пропаганди не є вичерпним, оскільки Проєкт передбачає також “інші різновиди антиукраїнської, проросійської пропаганди, що відповідають ознакам, встановленим частиною першою цієї статті”.
Проєкт виокремлює легітимні можливості поширення матеріалів, що містять антиукраїнську пропаганду. Ними є поширення, творів та матеріалів медіа, що засуджують російський тоталітарний режим та фіксують факт агресії держави-терориста, цитат попередньо оприлюднених антиукраїнських творів, що супроводжуватиметься їх критикою, а також у процесі наукової діяльності.
Варто згадати про те, що до цього законопроєкту було подано альтернативний Проєкт Закону про подальшу деколонізацію, деокупацію та суверенізацію культурного простору України (№ 7721-1). Втім, цей проєкт спрямований не на встановлення заборон, а на закріплення рамкових засад державної політики у сфері деколонізації. Він визначає антиукраїнську пропаганду як інформацію, яка по своїй формі або змісту спрямована проти України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, Українського народу, його історії та культури, мови, героїв, звичаїв та традицій.
Чи відповідають запропоновані обмеження стандартам захисту прав людини?
Проєкт дійсно спрямований на очищення українського інформаційного та культурного простору від ідеологічних та імперіалістичних ідей прибічників держави-агресора. Водночас цілковита заборона на будь-які висловлювання та суперечливі твердження, а також відсутність обмежень окремих положень може призупинити легітимні дискусії в онлайн-полі.
По-перше, частина визначених форм пропаганди сформульована надто розмито та спирається на сумнівні юридичні концепції. Зокрема, приниження національної гідності українців може тлумачитися надзвичайно широко і обмежити поширення літературних творів попередніх епох, за винятком уривків з них, використаних для критики. Заборона ставити під сумнів “правову бездоганність Томосу” теж може призвести до неочікуваного та непропорційного застосування закону.
По-друге, запозичені для визначення пропаганди положення із вже прийнятих законів не виключаються з інших норм законодавства. Таке дублювання створює ризик подвійної відповідальності за поширення відповідних типів контенту. Причому, орган, який буде уповноважений накладати економічні санкції, як міністерство не повинне мати таких повноважень – адже Міністерство культури та інформаційної політики передусім є органом, що має формувати державну політику у культурній сфері, а не наглядати за її реалізацією.
Цифролаба загалом підтримує легітимну мету законопроєкту, спрямовану на захист від російської пропаганди. Водночас, Цифролаба вважає, що у такому форматі його приймати не можна. Прийнятих раніше норм достатньо для ефективного обмеження розповсюдження пропаганди держави-агресора за їх належного застосування медійним регулятором та правоохоронними органами.
Цей аналітичний роз’яснювальний матеріал створено в рамках програми “Сприяння Інтернет свободі в Україні”, яку реалізує Американська Асоціація Юристів в Україні / Ініціатива верховенства права.