8 грудня 2022 року Суд ЄС ухвалив рішення щодо тлумачення положень Загального регламенту захисту даних та Директиви 95/46 щодо обробки персональних даних у справі TU, RE v Google LLC.
Справа стосувалася права на забуття: заявники звернулися до національного суду зі скаргою на відмову Google задовольнити їх вимогу щодо дереференсування (видалення результатів запиту про себе з пошукової системи) статей, які містили начебто неправдиву інформацію про них, а також фотографії-мініатюри (thumbnail), що відображалися у пошуку за зображеннями. Німецький суд звернувся до Суду ЄС щодо ухвалення попереднього рішення стосовно тлумачення двох аспектів гарантованого Загальним регламентом захисту даних права на забуття.
Суд ЄС вказав, що право на забуття застосовується відтепер і до фотографій-мініатюр, які відображаються у результатах пошуку без будь-якого контексту. Таким чином, Суд дещо розширив обсяг зобов’язань щодо дереференсування та, відповідно, обов’язки операторів пошукових систем щодо висвітлення достовірності інформації.
Суд ЄС дійшов висновку, що оператор пошукової системи зобов’язаний дереференсувати контент, який є явно неправдивим, за умови надання обґрунтованих доказів суб’єктом даних. Втім, такими доказами можуть слугувати не лише судові рішення, якими встановлюється неправдивість інформації. Крім того, Суд ЄС наголосив на важливості інформативної цінності фотографій-мініатюр, а не контексту, в якому вони опубліковані, але наголосив, що при балансуванні інтересів варто враховувати текст, що безпосередньо супроводжує такі зображення.
Обставини справи
У 2015 році, на вебсайті g-net було опубліковано три статті, що критикували та висловлювали сумніви щодо надійності інвестиційної моделі компаній, керівниками яких є заявники та співмешканці TU та RE. Одна з них також натякала на розкішне життя заявників, оскільки містила чотири фотографії, на яких TU та RE зображені за кермом дорогих автомобілів, у вертольоті та перед чартерним літаком.
При введенні імен та прізвищ заявників або назв їх компаній у пошукову систему, Google відображав вищезгадані статті та посилання на них. У випадку пошуку за зображенням, Google відображав у списку результатів фотографії заявників зі статті у формі фотографій-мініатюр. Проте фотографії перестали відображатися у вересні 2017 року, а статті стали недоступними, починаючи від червня 2018 року.
В основному провадженні заявники TU та RE вимагали від Google, як контролера персональних даних:
- дереференсувати посилання до статей зі списку результатів пошуку, оскільки вони містили неточні факти та дифамацію (неправдиву інформацію, що може завдати шкоди честі, гідності та діловій репутації особи);
- видалити фотографії-мініатюри зі списку результатів пошуку.
Google відмовився виконувати вимогу, стверджуючи, що контролер не знав про нібито неточність інформації зі статей.
У 2015 році заявники подали скаргу до Регіонального суду Кельну, прагнучи отримати наказ, який зобов’язав би Google виконати їх вимоги. Оскільки суд відмовився задовольнити вимоги заявників, останні апелювали рішення до Вищого Регіонального суду Кельну, однак і тут зазнали поразки. Суд наголосив на специфічному методі функціонування пошукової системи та дотриманні балансу конкуруючих прав та інтересів – а саме приватності та свободи інформації. Крім того, суд вказав, що оператор пошукової системи зобов’язаний виконувати специфічні вимоги виключно якщо він має інформацію, що його дії явно порушують закон. Суд також підкреслив, що тягар доказування у цьому випадку лежить на особі, що вимагає дереференсування; тобто саме заявники повинні були (і не змогли) довести, що факти зі статей є неправдивими.
Заявники подали апеляцію до Федерального суду справедливості, який і звернувся за тлумаченням права ЄС до Суду ЄС з такими питаннями:
- В контексті балансування права на забуття та права на приватність, чи повинен Google дереференсувати статтю, якщо суб’єкти даних нададуть докази, що контент є неправдивим, чи таке дереференсування може статися виключно після судових рішень, що встановлять недостовірність інформації?
- У випадку запиту на дереференсування фотографій, які відображаються у результатах пошуку як фотографії-мініатюри, чи потрібно брати до уваги контекст оригінальної публікації третьої сторони, навіть якщо мініатюра відображена, але ім’я суб’єкта даних не названо?
Тлумачення першого питання Судом ЄС
Суд зазначив, що діяльність пошукової системи (індексування, тимчасове зберігання та надання до неї доступу користувачам) входить до категорії “обробки персональних даних”, а оператор цієї системи є “контролером” у значенні Директиви 95/46 та Загального регламенту захисту даних (GDPR). Під час здійснення своєї діяльності оператор також несе відповідальність за забезпечення приватності суб’єкта персональних даних, оскільки пошукова система структурує посилання на Інтернет-сторінки в списку результатів, представлених користувачам Інтернету після пошуку, здійсненого на основі імені особи.
Зобов’язання щодо дереференсування виникають після вимоги суб’єкта даних, який наділений, зокрема, “правом на забуття” або “правом на видалення”. При його реалізації варто враховувати, що право на приватність та персональні дані не є абсолютним і повинно балансуватися з потребами суспільства та їх правом на отримання інформації, відповідно до статті 17 Загального регламенту захисту даних. При цьому Суд наголосив, що будь-які обмеження повинні бути передбачені законом, поважати сутність прав та свобод, відповідати принципу пропорційності та бути необхідними, аби відповідати цілям загального інтересу.
У разі виникнення вимоги про дереференсування на підставі того, що суб’єкт персональних даних вважає розміщену інформацію недостовірною або неточною, при балансуванні прав слід аналізувати природу відповідної інформації та її чутливість для приватного життя суб’єкта, а також інтерес публіки щодо отримання такої інформації, який також залежить від ролі суб’єкта даних у публічному житті. Якщо суб’єкт відіграє роль у публічному житті, то ця особа повинна проявити більший ступінь толерантності, оскільки вона неминуче і свідомо піддається громадському контролю. Додатковим та важливим фактором є точність та достовірність розміщеного контенту, причому варто розрізняти твердження про факти та оціночні судження.
Далі Суд перейшов до аналізу достатності доказів, потрібних для доведення недостовірності інформації, що індексується. Хоча тягар доказування покладається на суб’єкта даних, останній може надавати лише ті докази, які можна обґрунтовано вимагати від нього, аби встановити явну неточність інформації. Тому Суд ЄС вказав, що вимагати на цьому етапі провадження від суб’єкта персональних даних судового рішення, яким встановлювалася б недостовірність розміщеної інформації у першоджерелі, є недоцільним та надто обтяжливим для заявника.
Стосовно обов’язків операторів пошукових систем щодо перевірки точності фактів у матеріалах, які вимагають дереференсування, Суд зазначив, що оператор не зобов’язаний шукати будь-яку іншу інформацію щодо точності контенту самостійно. Такий обов’язок створить необґрунтований тягар для операторів та їх загальних обов’язків і функцій. Суд вказав, що така практика може створити серйозний ризик для контенту, який потрібен для задоволення публічної легітимної потреби в отриманні інформації: “У такому випадку, існував би реальний ризик стримувального впливу на реалізацію свободи вираження поглядів та інформації, якби оператор пошукової системи здійснював таке дереференсування квазі-систематично, щоб уникнути необхідності нести тягар розслідування відповідних фактів з метою встановлення того, чи був згаданий контент достовірним” (пункт 71 рішення).
Таким чином, якщо особа, яка вимагає дереференсування контенту, надала відповідні та суттєві докази щодо явної неточності інформації, оператор пошукової системи повинен виконати таку вимогу, і навпаки. Втім, дереференсування статей є непропорційним, якщо лише певна несуттєва інформація, яка міститься у матеріалі, є неправдивою.
Суд ЄС також наголосив, що відмова у дереференсуванні не обмежує право суб’єкта персональних звернутися до наглядового органу або судів. Водночас, якщо оператор пошукової системи був повідомлений про розпочате адміністративне або судове провадження щодо ймовірної недостовірності контенту, саме оператор зобов’язаний додавати до результатів пошуку попередження про наявність таких проваджень задля збереження актуальності інформації.
Як підсумок, Суд ЄС встановив, що дереференсування не залежить від того, чи вирішено питання точності контенту у судовому провадженні, за умови, що суб’єкт даних доведе недостовірність відповідної інформації.
Тлумачення другого питання Судом ЄС
У контексті другого питання національний суд запитував, чи варто брати до уваги при оцінці запиту на дереференсування фотографій-мініатюр виключно інформативну цінність мініатюр як таких у відображенні списку результатів, або слід також враховувати оригінальний контекст публікації фотографій, який не є очевидним лише з відображення мініатюр у контексті списку результатів, а потребує відкриття самого матеріалу.
Суд наголосив, що це питання стосується конкретного методу пошуку зображень, запропонованого певними пошуковими системами, за допомогою яких користувачі Інтернету можуть шукати будь-яку інформацію, яка приймає форму графічного контенту (фотографії, зображення картин, малюнки, графіки, таблиці тощо). Здійснюючи такий пошук, пошукова система генерує список результатів, що складається з мініатюр із посиланнями на Інтернет-сторінки, що містять як використані терміни пошуку, так і графічний контент, викладений у цьому списку – і це є втручання у приватність.
Суттєвішим втручанням у приватність, на думку Суду, є відображення мініатюр із зображенням суб’єкта даних поруч з його іменем. Право на захист зображення передбачає контроль особи над використанням цього зображення, включаючи право відмовитися від його публікації. “З цього випливає, що, хоча свобода вираження поглядів та інформації, безсумнівно, включає публікацію фотографій, захист права на приватність набуває особливого значення в цьому контексті, оскільки фотографії здатні передавати особливо особисту чи навіть інтимну інформацію про особу або її сім’ю” (пункт 95 рішення).
Суд підкреслив, що внесок в обговорення суспільного інтересу є важливим фактором, який слід брати до уваги при балансуванні права суб’єкта даних на приватність та захист персональних даних з правом на свободу вираження поглядів та інформацію. Щодо взяття до уваги контексту публікації, а також контенту Інтернет-сторінки, що містить первинну публікацію, при вирішенні питання про дереференсування фотографій-мініатюр, то воно залежатиме від цілей та природи обробки персональних даних у кожному конкретному випадку.
Щодо цілей обробки даних Суд зазначив, що публікація фотографій має сильніший вплив на Інтернет-користувачів, ніж текстові публікації, оскільки зображення привертають їх увагу та піддаються різним інтерпретаціям. При цьому елементи зважування інтересів та цілі обробки персональних даних будуть відрізнятися у справах, які стосуються публікації фотографії на сторінці з оригінальним текстом, та у справах щодо відображення фотографій-мініатюр, відображених у списку результатів оператором пошукової системи.
Щодо природи обробки персональних даних, то Суд наголосив на автономній оцінці діяльності оператора пошукової системи при обробці фотографій для розміщення фотографій-мініатюр, яка є відмінною від його ж діяльності щодо надання посилань для створення сторінки з пошуковими результатами. При балансуванні прав щодо такої обробки, вагомими можуть бути текстові елементи, які супроводжують фотографії-мініатюри у відповідному результаті пошуку, оскільки вони можуть прояснити інформаційну цінність фотографії.
За підсумками розгляду цієї справи, Суд вказав, що відображені мініатюри заявників у результатах пошуку без будь-якого контексту мають мало інформативної цінності, тому навіть у випадку відхилення вимоги дереференсування основного матеріалу мали б оцінюватися окремо. Водночас, якби вимога щодо дереференсування статті від 4 червня 2015 року була задоволена, оператору довелося би видаляти фотографії також, оскільки користувачі все ще мали б доступ до посилань на статтю і, як наслідок, до відображених мініатюр.
Таким чином, Суд вказав, що під час дереференсування зображень необхідно брати до уваги інформативну цінність цих фотографій, незалежно від контексту їх публікації на Інтернет-сторінці, з якої вони взяті, але беручи до уваги будь-який текстовий елемент, який безпосередньо супроводжує відображення цих фотографій у результатах пошуку та здатен пролити світло на інформативну цінність цих фотографій.
Значення рішення
Право на забуття вже давно не є новелою і закріплене у статті 17 Загального регламенту захисту даних. Це рішення однак містить певні особливі аспекти, що уточнюють механізм видалення посилань на інформацію на вимогу суб’єкта. Суд ЄС суттєво спрощує процедуру запитів користувачів щодо дереференсування, адже не зобов’язує їх звертатися до суду за встановленням достовірності фактів перед зверненням до контролера з вимогою реалізувати право на забуття. Він також наголосив на потребі окремо розглядати процеси обробки персональних даних щодо різних сервісів схожої природи, які можуть надаватися операторами пошукових систем.
Важливий вплив це рішення має і для українського законотворчого процесу. Наразі Україна перебуває на стадії узгодження національного законодавства про захист персональних даних із вимогами Загального регламенту захисту даних. Чинний Закон України “Про захист персональних даних” є застарілим та не містить положення щодо права на забуття та порядку його реалізації.
Водночас Проєкт Закону № 8153 про захист персональних даних, що є останньою доопрацьованою версією законопроєкту, переданою до парламенту, передбачає таке право в окремій статті та тлумачить його як “повне знищення контролером його персональних даних без надмірної затримки”. При цьому проєкт виокремлює легітимні випадки відмови видалення персональних даних, зокрема, якщо обробка таких даних необхідна для реалізації права на свободу вираження поглядів та інформації. У свою чергу, рішення ЄС також стане орієнтиром для українських законодавців для регулювання дереференсування у контексті права на забуття та повинне бути враховане в практиці його застосування українськими компаніями на майбутнє.
Цей аналітичний роз’яснювальний матеріал створено в рамках програми “Сприяння Інтернет свободі в Україні”, яку реалізує Американська Асоціація Юристів в Україні / Ініціатива верховенства права.