Якщо ви європейський бізнес у сфері електронних комунікаційних послуг або громадянин ЄС, то DSA вплине на вашу щоденну роботу та надасть інструменти боротьби з незаконним контентом.
У цьому огляді Лабораторія цифрової безпеки пропонує розглянути детальніше основні елементи взаємодії держави, Інтернет-посередників та громадян при протидії протиправному контенту в ЄС.
Основні інструменти у боротьбі з протиправним контентом
DSA надає у руки європейських судів та інших державних органів інструмент приписів щодо припинення поширення протиправного контенту (його видалення або блокування) та про отримання інформації від Інтернет-посередників. DSA пропонує єдині правила щодо формування, направлення та опрацювання цих приписів.
Хто має вплив на посередників: країна походження vs. країна призначення
За загальним правилом Інтернет-посередники регулюються нормами країни, де вони засновані. Цей підхід називається принципом країни походження та завдяки цьому принципу компаніям не треба реєструватись у всіх країнах ЄС та підлаштовуватись під особливості кожної окремої країни. Наприклад, у випадку компанії Facebook (Meta) країною її походження у ЄС є Ірландія.
Не без проблем – які є недоліки у принципу країни походження?
Під час переговорів щодо тексту DSA низка країн опонували застосуванню принципу країни походження. Франція та Німеччина традиційно відстоювали принцип країни призначення. Французький Avia law (визнаний неконституційним) та німецький NetzDG зобов’язували найбільших Інтернет-посередників видаляти протиправний контент відповідно до їх національного законодавства.
Застосування основного акту у сфері захисту персональних даних, GDPR, пропонує погляд на те, які проблеми виникають на практиці застосування принципу країни походження. Зокрема, країна походження часто має мінімальний інтерес втручатись у транскордонне регулювання (через фокус на власному ринку, бізнесі та споживачах, недостатності фінансових та людських ресурсів). Крім того, цей принцип робить країни походження орієнтованими на експорт – вони прагнуть залишити технологічних гігантів у власній країні та йдуть на поступки їм у різних регуляторних аспектах.
У рамках DSA країни прийшли до компромісної формули – Європейська Комісія буде опікуватись найбільшими онлайн-платформами та пошуковими системами у частині унікальних для них зобов’язань.
Можливості транскордонного направлення приписів
DSA вказує, що як правило, приписи мають обмежуватись територією країни-члена ЄС, та не регулює законодавчу базу та транскордонні аспекти приписів щодо припинення поширення протиправного контенту чи щодо отримання інформації, за винятком випадків, коли протиправність контенту підтверджена на рівні ЄС та є пропорційною.
Не зважаючи на перевагу принципу країни походження, країнам призначення надали достатньо інструментів, які можуть посилити їх вплив на постачальників послуг в інших країнах ЄС.
По-перше, вони отримують механізм запитів до Координаторів країни походження, коли порушуються права їх громадян та бізнесу. Альтернативный, але дуже подібний шлях пропонується за сприяння Європейської Ради цифрових послуг (Рада) та трьох Координаторів – для вжиття заходів проти конкретного Інтернет-посередника. Обидва способи вимагають належного обґрунтування запиту, опису обставин справи, пропозицій та контактні дані Інтернет-посередника.
По-друге, DSA пропонує механізм взаємної підтримки, який полягає у взаємному інформуванні всіх Координаторів цифрових послуг, Єврокомісії та Ради про відкриття розслідування та прийняття фінального рішення відносно порушень вчинених Інтернет-посередником. Відповідь на запити про інформацію від інших Координаторів за можливості надаються протягом двох місяців.
По-третє, DSA передбачає механізм спільних розслідувань. Він набуває особливої актуальності, коли порушення компаніями DSA стосується кількох країн ЄС одночасно; або за сприяння Ради та трьох Координаторів. Спільне розслідування проводиться протягом трьох місяців, якщо інший строк не оговорено заінтересованими Координаторами. За місяць до спливу строку розслідування Координатор країни походження публікує попередній звіт для обговорення з іншими Координаторами, Єврокомісією і Радою.
Єврокомісія вступає у гру у п’яти випадках –
- коли ігноруються первинні запити щодо порушень DSA від Координаторів чи Ради,
- не прокомуніковано попереднє рішення за місяць до строку завершення спільного розслідування,
- Рада не погоджується з висновками попереднього спільного розслідування,
- проігнорований запит Ради про відкриття спільного розслідування, або
- справа стосується найбільш онлайн-платформ та пошукових систем.
Протягом двох місяців Єврокомісія приймає власне рішення стосовно Інтернет-посередників. Ще два місяці відводиться на реакцію Координатора країни походження.
Насамкінець, лише практика покаже ефективність механізмів транскордонних запитів. Позаяк такі справи як Glawischnig-Piesczek v. Facebook Ireland Ltd. у Суді ЄС підтверджує можливість більш широкої географії застосування обмежень, ніж виключно національної. Тим не менш, коли певний контент навряд чи буде протиправним в інших країнах, то варто обмежитись заходами лише у власних кордонах.
А що робити з компаніями із третіх країн?
Інтернет-посередники, які походять з третіх країн для ЄС та надають послуги європейським споживачам, зобов’язані мати представництво у ЄС. Країна, де компанія має представництво, буде для неї країною походження для цілей DSA.
За відсутності такого представництва, всі країни ЄС та Єврокомісія для найбільших онлайн-платформ та пошукових систем мають право вживати заходів проти цих компаній, тому Інтернет-посередники, які працюють із європейськими споживачами, матимуть суттєвий інтерес у забезпеченні роботи такого представництва. Всі Координатори та Єврокомісія узгоджують свої дії у таких випадках.
Як державні органи будуть протидіяти протиправному контенту та збирати необхідну інформацію?
DSA пропонує мінімальний стандарт приписів про вчинення дій проти протиправного контенту. Кожен припис має включати:
- пояснення причини, чому певний контент вважається протиправним, із чітким посиланням на конкретне положення національного чи європейського законодавства;
- найменування органу, який видає цей припис, та вказівка контактів для зворотнього зв’язку;
- територіальна дія припису з належним обґрунтуванням;
- посилання на веб-сторінки та, за необхідності, додаткові деталі для визначення протиправного контенту на цих сторінках;
- інформація про доступні засоби захисту прав для Інтернет-посередника та особи, яка розміщувала контент.
Мінімальний стандарт приписів про надання інформації дуже схожий на ті, які стосуються протидії протиправному контенту. Він також має включати пояснення юридичної основи припису, найменування органу, який видає цей припис, вказівки контактів для зворотнього зв’язку, інформацію про доступні засоби захисту прав для Інтернет-посередника та користувача. Додатково у запиті вказується:
- інформація про користувачів стосовно яких запитується інформація;
- пояснення мети отримання цієї інформації, до тієї міри як це дозволятимуть норми кримінального процесуального права.
Припис може стосуватись лише наявної в Інтернет-посередника інформації. Орган-автор приписів як щодо протиправного контенту, так й інформації, має прокомунікувати результати власному Координатору цифрових послуг, який у свою чергу розсилає цю інформацію всім іншим Координаторам – головним чином для попередження паралельних проваджень у різних країнах. Інтернет-посередник сам комунікує з користувачем, чиї права обмежує припис, передаючи інформацію про причини обмежень, можливості оскарження та територіальну дію припису у випадку припису проти протиправного контенту.
Питання життя та смерті
Особливого підходу вимагають ситуації, коли Інтернет-посередники дізнаються про потенційний злочин, який може становити загрозу життю та здоров’ю людини.
У цьому випадку Інтернет-посередники передають всю їм відому інформацію правоохоронним та судовим органам країни, де відбувається цей злочин, або у Європол чи правоохоронні органи власної країни у випадку складності вичислення місця вчинення злочину.
Висновок
Взаємодія із державними органами залишається найбільш надійним та передбачуваним способом боротьби з поширенням протиправного контенту. Запропоновані DSA уніфіковані форми комунікацій державних органів та нові можливості для транскордонної взаємодії мають значний потенціал створити більш об’єднаний європейський цифровий простір.
Процес уніфікації не зупиняється на взаємодії з державою – вимоги щодо модерації контенту теж зазнали змін, які ми розглянемо у наступній публікації.
Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду “Відродження” в рамках спільної ініціативи “EU4Society”. Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного Фонду “Відродження” та Європейського Союзу.