6 липня 2021 Європейський суд з прав людини виніс рішення у справі Giuliano v Hungary, де заявник скаржився, що органи влади знехтували своїми позитивними зобов’язаннями за статтями 8 та 14 Конвенції (право на повагу до приватного життя та заборона дискримінації) щодо захисту його прав.
Він вважав, що вони неналежно розслідували адресовані йому онлайн-погрози та мову ворожнечі та стверджував, що бездіяльність влади, зокрема відсутність звернення до США в межах міжнародної правової допомоги, пов’язана з їх упередженим ставленням до його сексуальній орієнтації.
ЄСПЛ визнав скаргу неналежно обґрунтованою, а зусилля національних органів щодо пошуку та притягнення коментаторів до відповідальності належними, попри їх безуспішність. Заявник також не зміг довести наявності упередженості та бездіяльності в діях угорських правоохоронців.
У цьому рішенні Суд дещо прояснив обсяг позитивного обов’язку держав за статтею 8 Конвенції щодо розслідування мови ворожнечі в Інтернеті. Зокрема, він не вимагатиме від держав проведення слідчих дій, які можуть бути апріорі неефективними. Таким заходом, з огляду на особливу природу Першої поправки до Конституції, може бути звернення до США із запитом про отримання інформації про власників сайтів у випадках, коли відсутня негайна загроза життю заявника, якого стосується протиправний контент.
Тож цей факт можуть враховувати держави в майбутньому в подібних справах – адже більшість Інтернет-гігантів розміщується саме там. Водночас, це не звільняє правоохоронні органи від використання усіх інших доступних засобів для розслідування.
У чому полягала суть справи?
Заявник є ЛГБТІК+-активістом. 5 липня 2014 року він взяв участь у Будапештському прайді, одягнувши костюм священика з символами, що могли асоціюватися з угорськими крайніми правими рухами та містили провокативні повідомлення. Через 2 дні на Інтернет-порталі ультраправого спрямування було опубліковано статтю під назвою “Провокатор, який ображає релігію і націю, – це шматок п******атого сміття, привезеного з Італії”.
Стаття містила посилання на профіль заявника у Facebook, його фотографію, домашню адресу, місце роботи, а також закликала читачів інформувати роботодавця заявника про “непристойну поведінку”. Через деякий час стаття з’явилась на іншому Інтернет-порталі, називаючи заявника “найбільшим опаришем маршу п****ів”.
Через ці статті заявник отримав численні образливі повідомлення у Facebook. Деякі з них містили погрози: зокрема, автори писали, що заявник буде “повішений перед своїм будинком” та “Ісус [перерізав би] горло [заявника]”. Наступного дня біля місця роботи заявника зібралась демонстрація правих, а з відео, що з’явилося пізніше, вбачається, що демонстранти оточили роботодавця заявника.
Результати національних розслідувань
7 липня 2014 року, в день публікацій на двох сайтах крайніх правих, заявник подав кримінальну скаргу до окружного відділення поліції, оскільки його персональні дані (домашня адреса та місце роботи) були розкрито, його сфотографували при виході з дому. Також він отримував численні телефонні дзвінки та повідомлення з погрозами. Заявник долучив докази у вигляді скріншотів власного профілю у Facebook з загрозливими коментарями та іменами зареєстрованих користувачів, що їх залишили.
Розслідування щодо зловживання персональними даними та харасменту, а також наклепу об’єднали в одну справу. Втім, 12 листопада 2015 року окружний відділ поліції призупинив подальше розслідування на тій підставі, що нікого із зловмисників не вдалося ідентифікувати: хостинг-провайдери двох Інтернет-порталів були зареєстровані в США, тому було “неможливо отримати інформацію”.
Натомість було допитано трьох осіб-учасників демонстрації під робочим офісом заявника, котрі стверджували, що вони хотіли взяти “інтерв’ю” у заявника. Вони підтвердили, що отримали інформацію про заявника з одного з Інтернет-порталів, але не мали інформації про власників сайту.
27 листопада 2015 року заявник поскаржився на рішення про зупинку розслідування до окружного офісу прокурора, вимагаючи продовження розслідування. Заявник вказав, що поліція не зробила реальних спроб встановити осіб зловмисників, не перевірила профілі коментаторів у Facebook та не вимагала у хостинг-провайдера одного з сайтів інформацію про власника цього сайту.
На його думку, правоохоронні органи мали скористатися міжнародною правовою допомогою та не зробили цього через його гомосексуальність. 25 січня 2016 року заявник подав другу скаргу, зауважуючи, що розташування хостинг-провайдера в США не звільняв правоохоронні органи від проведення розслідування. Йому також було незрозуміло, чому через Facebook було неможливо ідентифікувати злочинців.
Скаргу відхилили на основі того, що запит на допомогу щодо ідентифікації оператора веб-сайту буде безрезультатним, оскільки право на свободу вираження поглядів не може бути обмежене відповідно до засад правової системи США. Спроба звернення до Facebook з метою ідентифікації зловмисників також не дала результату.
З огляду на такі дії угорських правоохоронних органів, заявник поскаржився до ЄСПЛ на відсутність адекватного розслідування, посилаючись на статті 8 (право на повагу до приватного життя) та 14 (заборона дискримінації) Конвенції.
Позиція ЄСПЛ
Допоки заявник скаржився на упередженість поліції щодо розслідування злочину через його сексуальну орієнтацію, уряд наполягав на належному проведенні розслідуванні, зборі доказів та опитуванні свідків. Зокрема, Угорщина вказала, що попередня практика звернення до США довела, що запит на отримання правової допомоги буде задоволено лише у разі, якщо поширення інформації чи персональних даних про особу становитиме безпосередню загрозу особі або призведе до негайних насильницьких дій (“imminent violent action”). Крім того, пошук за іменами користувачів Facebook, що погрожували заявникові, не призвів до їхньої ідентифікації.
Передовсім Суд вказав, що стаття 8 є застосовною, оскільки розкриття персональних даних заявника, включаючи його сексуальну орієнтацію, а також онлайн-зловживання та погрози, спрямовані проти нього, вплинули на його приватне життя. ЄСПЛ визнав, що коментарі на профілі заявника у Facebook становили мову ворожнечі та реальну загрозу його здоров’ю, а тому правоохоронні органи мають вжити належних заходів для ідентифікації правопорушників та їхнього кримінального переслідування.
Втім, Суд наголосив: “з огляду на труднощі, пов’язані з поліціюванням сучасних суспільств, цей позитивний обов’язок має тлумачитися таким чином, аби не накладати неможливого або непропорційного тягаря на органи влади” (пункт 28 рішення).
ЄСПЛ вказав, що у цій справі поліція здійснила належне розслідування, проте воно не призвело до притягнення зловмисників до відповідальності. Хоча поліції не вдалося ідентифікувати особи зловмисників, вона зібрала докази від заявника та опитала кількох свідків, а також проаналізувала оскаржуваний вміст Інтернет-сторінок. Більше того, вони надіслали запити щодо отримання інформації до Facebook, аби перевірити особи авторів коментарів, але їхні запити залишилися без відповіді.
За пунктом 30 рішення, “ці органи влади розпочали офіційне розслідування відповідно до положень Кримінального кодексу про наклеп, переслідування та зловживання персональними даними та припинили розслідування лише тоді, коли не вдалося встановити особи зловмисників”. Що ж до звернення за міжнародною правовою допомогою до США, то Суд погодився з аргументами Угорщини щодо його неефективності через відсутність загрози прямого насильства щодо заявника.
З огляду на те, що влада виконала свої позитивні зобов’язання за статтею 8, а заявник не зміг довести наявність дискримінації в їхніх діях, ЄСПЛ визнав скаргу неналежно обґрунтованою та визнав її неприйнятною.
Що це рішення означає для цифрових прав?
У своєму рішенні ЄСПЛ неодноразово посилався на справу Beizaras and Levickas v Lithuania. Справа була першим прецедентом Суду щодо розслідування мови ворожнечі у соцмережах та стосувалася публічно опублікованої фотографії у Facebook, на котрій перший заявник цілував другого заявника. Більшість онлайн-коментарів під фотографією були спрямовані на розпалювання ненависті та насильства щодо ЛГБТІК+-спільноти загалом, але численні коментатори погрожували заявникам особисто.
ЄСПЛ визнав порушення права заявників на повагу до їх приватного життя та виокремив ряд факторів, котрі слід брати до уваги при аналізі належності проведеного розслідування. Порівнюючи цю справу із вищезазначеним рішенням, можна зробити такі висновки.
По-перше, Суд знову наголосив на тому, що у разі, якщо онлайн-висловлювання становили мову ворожнечі, встановлення належної кримінально-правової рамки щодо відповідних діянь та ефективне розслідування задля встановлення авторів коментарів є позитивним обов’язком держави.
По-друге, ЄСПЛ детально проаналізував дії слідчих органів щодо встановлення злочину. У справі Beizaras and Levickas v Lithuania правоохоронні органи, хоча і визнали коментарі мовою ворожнечі, проте не розпочали офіційного розслідування, зазначаючи, що коментатори просто “вибрали неправильні слова”.
У свою чергу, угорська поліція здійснила безуспішні, проте бодай якісь спроби ідентифікувати та віднайти коментаторів, зібрати докази та допитати свідків аби встановити підозрюваних у вчиненні злочину.
Нарешті, ЄСПЛ врахував ефективність можливих слідчих дій. Угорська поліція не змогла ідентифікувати та притягнути до відповідальності злочинців через відсутність інформації про власників сайтів від хостинг-провайдерів з США та відсутність відповіді від Facebook щодо даних користувачів.
Втім, факту звернення до соцмережі та аналізу можливого наслідку звернення до США за міжнародною правовою допомогою було достатньо, адже вони продемонстрували бажання угорських правоохоронців розслідувати справу незважаючи на сам факт розміщення сайту за кордоном.
Цей висновок співставний з попередньою практикою ЄСПЛ, яка підкреслює, що дотримання вимог статті 8 Конвенції не вимагатиме результату у вигляді покарання злочинця. Водночас, вона вимагає вжиття усіх інших доступних заходів для ідентифікації правопорушників, що скоїли мову ворожнечі.