2 липня 2021 року набув чинності прийнятий Верховною Радою України закон № 1525-ІХ “Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо скасування оподаткування доходів, отриманих нерезидентами у вигляді виплати за виробництво та/або розповсюдження реклами, та удосконалення порядку оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання нерезидентами електронних послуг фізичним особам” (так званий податок на Гугл), за яким іноземні компанії, що надають електронні послуги в Україні, будуть сплачувати податки до українського бюджету.
Такі компанії як Apple, Google, Microsoft та інші технологічні гіганти сплачуватимуть податок на додану вартість (ПДВ), що на думку законодавців призведе до рівних умов на українському та закордонному ринках.
Що чекає на технологічні компанії?
Згідно з законом, податок накладатиметься лише на компанії, що надають електронні послуги. Перелік таких послуг є невиключним та включає:
- постачання електронних примірників, надання доступу до зображень, текстів та інформації, у тому числі, але не виключно, підписка на електронні газети, журнали, книги, надання доступу та/або завантаження фотографій, графічних зображень, відеоматеріалів. Тобто електронні журнали, фотостоки (наприклад, The Economist, Foreign Affairs, Pixabay);
- надання доступу до баз даних, включно з користуванням пошуковими системами та службами каталогів в Інтернеті (наприклад, пошук у Google чи Yahoo!, сервіси на кшталт MyHeritage)
- постачання електронних примірників (електронно-цифрової інформації) та/або надання доступу до аудіовізуальних творів, відео- та аудіотворів на замовлення, ігор, включаючи постачання послуг з участі в таких іграх, постачання послуг з доступу до телевізійних програм (каналів) чи їх пакетів, крім доступу до телевізійних програм одночасно з їх транслюванням через телевізійну мережу. Тобто ігрові платформи та стрімінгові сервіси (наприклад, Steam, Netflix чи Spotify);
- надання доступу до інформаційних, комерційних, розважальних електронних ресурсів та інших подібних ресурсів, зокрема, але не виключно, розміщених на платформах спільного доступу до інформації чи відеоматеріалів. Тобто соцмережі (наприклад, Facebook, Tik Tok чи YouTube);
- постачання послуг з дистанційного навчання в Інтернеті, проведення та надання якого не потребує участі людини, включно з наданням доступу до віртуальних класів, освітніх ресурсів, у яких учні виконують завдання онлайн, а оцінки виставляються автоматично, без участі людини (або з мінімальною її участю). Тобто масові онлайн-курси (наприклад, Coursera чи EdEx);
- надання хмарної послуги в частині надання обчислювальних ресурсів, ресурсів зберігання або систем електронних комунікацій за допомогою технологій хмарних обчислень. Тобто хмарні сервіси та хостинги (наприклад, Dropbox чи AWS);
- постачання програмного забезпечення та оновлень до нього, у тому числі електронних примірників, надання доступу до них, а також дистанційне обслуговування програмного забезпечення та електронного обладнання (наприклад, Microsoft чи Adobe);
- надання рекламних послуг в Інтернеті, мобільних додатках та на інших електронних ресурсах, надання рекламного простору, у тому числі шляхом розміщення банерних рекламних повідомлень на веб-сайтах, веб-сторінках чи веб-порталах. Тобто послуги реклами (наприклад, Google Ads, Facebook)
Водночас, закон не відносить до електронних послуг:
- постачання товарів/послуг, замовлення (бронювання) яких здійснюється через мережу Інтернет, за допомогою мобільних додатків та інших електронних ресурсів, а фактичне постачання здійснюється без використання мережі Інтернет (зокрема, послуги з розміщення, винаймання автомобілів, послуги закладів харчування з постачання продукції, послуги пасажирського транспорту та інші подібні послуги). Тобто якщо послуга замовляється в інтернеті, але виконується фізично (наприклад, послуги Bolt, Uber, Airbnb чи Booking.com);
- постачання товарів та/або інших послуг, відмінних від електронних послуг, у складі яких є електронні послуги, у разі якщо вартість електронних послуг включена до загальної вартості таких товарів/послуг. Тобто придбання техніки з наперед встановленим програмним забезпеченням (ноутбук зі встановленою операційною системою Windows);
- постачання послуг з дистанційного навчання в Інтернеті, якщо Інтернет використовується виключно як засіб комунікації між викладачем і слухачем (наприклад, навчання в Zoom чи Skype);
- постачання примірників творів у галузі науки, літератури і мистецтва на матеріальних носіях. Наприклад, доставка з BookDepository;
- надання консультаційних послуг електронною поштою;
- надання послуг з доступу до мережі Інтернет. Тобто робота Інтернет-провайдерів.
За законом, компанії-нерезиденти, що не мають постійного представницького офісу в Україні, повинні бути зареєстровані за спрощеною процедурою як платники ПДВ, якщо сума операцій з постачання ними електронних послуг на територію України перевищує 1 млн гривень. Якщо реєстрація не відбудеться, на компанію накладається штраф у розмірі 30 мінімальних заробітних плат (180 000 грн). Ставка податку становить 20% та включена у ціну електронних послуг. Податок може бути сплачений в іноземній валюті (євро або долар США) та у віддаленому режимі – за допомогою електронного кабінету.
Слід зазначити, що українські суб’єкти господарювання та фізичні особи-підприємці звільняються від сплати 20-відсоткового податку за користування електронними послугами від іноземних компаній.
Чи застосовують оподаткування до технологічних компаній за кордоном?
Так, практика оподаткування цифрових послуг є досить поширеною за кордоном. До прикладу, режим оподаткування у країнах Європейського Союзу (ЄС) визначається Директивою 2006/112/ЄС та Регламентом № 1777/2005. Згідно з цими документами, компанії-резиденти країни ЄС, що надають електронні послуги, зареєструвавшись платниками ПДВ, повинні сплачувати такий податок. Ставка ПДВ залежить від споживача (фізична особа або компанія-резидент) та місця постачання електронних послуг (території країни-члена ЄС або країни, що не є членом ЄС). Європейські законодавці пропонують також запровадити додаткове оподаткування для компаній-нерезидентів, котрі не мають представницького офісу для створення «рівності».
Проте наразі результати реформ не є позитивними. Так, уряди Франції та Великої Британії звинувачували Apple, Google, Amazon та Facebook в ухиленні від сплати податків, оскільки останні скаржилися на надмірні ставки податку. Крім того, окреме оподаткування цифрових послуг наявне в Італії (3% від доходу), Великій Британії (2% від доходу), Франції (3% від доходу), а також США (1-7% від доходу) та Канаді (6-9% від доходу).
Як вбачається із закону, норми ПК України були прийняті з урахуванням податкового законодавства Російської Федерації, де ставка податку становить 18%. За словами російських законодавців, податок не вплинув на подальшу діяльність як компаній, так і користувачів їх послугами, а подорожчання сервісів виявилося незначним.
Варто наголосити, що багато країн (Бельгія, Чехія, Угорщина, Австрія тощо) виступають ініціаторами запровадження податку на цифрові послуги (digital services tax) для поступової діджиталізації економіки. При цьому, чіткий перелік послуг, що підлягає оподаткуванню, наразі відсутній: останній визначається окремо кожною конкретною країною, яка запровадила відповідний податок.
Що це змінює для українських користувачів та для техкомпаній?
Цей закон є першою прийнятою українським законодавцем спробою впливати на міжнародні технологічні бізнеси. Загалом, це відбувається в рамках загальносвітового тренду на регулювання. Позитивом є те, що закон покладає тягар реєстрації та сплати податків лише на компанії, що здійснюють операції з постачання електронних послуг на суму понад 1 000 000 гривень на рік. Таким чином, не буде встановлено надмірного тягаря для медіа, що не мають великої кількості читачів в Україні, чи на сервіси з незначною абонентською базою. Втім, незважаючи на це та на інші позитивні відгуки законодавців, реалізація закону може призвести до певних негативних наслідків.
По-перше, закон має негативні наслідки передовсім для користувачів електронних послуг, що постачаються інтернет-гігантами. З одного боку, жодних податків для користувачів не передбачається – такі сервіси як пошук у Google чи користування соціальними мережами залишаться безкоштовними. З іншого – з урахуванням ставки у 20%, є ймовірність, що компанії, які надають платні сервіси, на кшталт Spotify та Netflix, просто перекладуть свій фінансовий тягар на користувачів. Таким чином, користувачі потенційно сплачуватимуть ціну за електронні послуги вже з урахуванням ставки ПДВ, що призведе до подорожчання сервісів на ті ж 20%.
По-друге, через надмірну ставку податку існують сумніви стосовно виконання закону техгігантами, адже іноземні компанії можуть просто відмовитися сплачувати податок. Оскільки багато компаній відмовляються від надання коментарів щодо прийнятого закону, немає гарантії, що їх справді влаштовує це становище. Це рішення також може призвести до потенційного виходу окремих сервісів з українського ринку.
Насамкінець, залишається невідомим, які саме компанії стовідсотково підпадають під дію закону. Хоча існує визначений перелік електронних послуг, останній не є вичерпним, що відкриває простір для широкого тлумачення. Наприклад, такі компанії як Amazon та eBay фактично не надають електронних послуг, проте їх основною діяльністю є продаж товарів та послуг через мережу Інтернет. Через недостатню визначеність положень закону такі компанії можуть підпасти під його дію.
Анна Людва
молодша юристка Лабораторії цифрової безпеки